Північна сага

Він довго ходив по холодному лісі й приніс із собою шматки червоного льоду. Потім глянув на мене очима, сповненими сліз, – я не витримав його холоду. А він дістав флейту, яка стояла біля книг і кави, і почав грати. Затанцював вогонь у каміні й не було чути бурі. В каміні була велика битва й багато крові пролилося – він грав. Лід почав розтавати і я побачив розірваний труп дівчини без очей. Він сказав, щоб я зшив його, протираючи її тіло сльозами.

Рани почали загоюватись, вона починала говорити, хто її знищив. Потім музика затихла, він вирвав своє серце з грудей і вклав їй – в неї потекли сльози. Потім він вклав їй свої очі та впав мертвий  – флейта зіграла останню ноту й впала в камін.

Дівчина піднялась і глянула на мене його очима – я заплакав, вона запитала, чи бачив я її оголеною. Я сказав, що її тіло несе в собі мій почерк. Сказала також, що відчуває в собі іншу душу, інші мрії, інший погляд на речі. Останнє, що вона пам'ятала, як її сковував лід і вона дивилась на кроки з її кров'ю, чула, що хтось далеко йде по неї. Взяла попіл з каміну й з нього під її спів почала рости квітка з метеликом – дівчина сказала, що то є остання мрія його душі.

Я глянув на нього – в нього не було серця та очей. Вона зробила їх із льоду й я вклав йому. Він глянув на мене – мені стало тепло. Він усміхнувся, подякував їй і зник у бурі. Вона сказала, що знала його колись, але він був іншим. Завжди рятував її, коли чула кроки смерті. Він зникав і з'являвся, коли мав на те намір. Спершу вона думала, що між ними щось є, але побачила його усмішку та їй стало соромно. Він вбивав, вела далі вона, його голова багато коштує, але це його ліс.

Вона мовила: «Він шукатиме мисливця, який мене вбив, і я маю йому сплатити борг – заберу в нього сто років його болю. Він буде щасливий одну ніч, в яку витеше нову флейту».

Ще у нього був білий вовк, шкуру якого він носив на плечах, вдаряв нею об землю й тварина оживала. Вовк був його провідником у світ мертвих, з якого виводив цнотливих за руку.  Тяжко ридав від їхньої краси, довго з ним розмовляв про світи, які бачив і про людей в них. Сказав, що бачив кришталеву труну на землі палаючих зірок, з неї відчув погляд і зрозумів, як вона чекає на нього після смерті, але він любив довгі морозні світанки і вічний лід. Я взяв метелика й почав розпадатись як пилок, у мене почали рости крила, я вилетів із ним на світло місяця шукати красиві квіти у зимових садах інію.