Байка

Курей загнали, як стемніло,
І стало тихо у дворі.
Навіть кішки і ті присіли,
Куняє Шарик в конурі.

Ось світло в курник проникає,
Півень на сідалі сидить.
Щось думає собі, гадає
Та все курей своїх глядить.

Ех, як любив колись він битись,
І перемогу здобувать!
З рябенькими так звик любитись,
Отак би й вік парубкувать!

На півня кури поглядають,
Підозрівають: щось не так!
Тут свою думку вони мають –
Кохатись він вже не мастак!

Чи то вже старість настає,
Петрусь стомився, не встигає
І сили в нього не стає,
І ледь ногами вже човгає…

Та що б там кури не бурчали,
На ранок знов: «Кукуріку!»
А Півню з лісу щось кричало:
«Куку-куку! Куку-куку!»

Еге! Оце так дивина!
Петрусь, здається, закохався,
Бо пісня з лісу долина.
Мабуть, з коханою стрічався?

Чого ви крила розпустили?
Дзьоби закрийте! Всім мовчать!
Вже кісточки всі перемили?
Пора і честь вам уже знать!

А далі все, як і ведеться:
Курей годують, воду ллють.
Хтось у гніздечку вже несеться,
Когось в садочок вже зовуть.

Півень зерно подзьобав,
Нахилився воду пить.
Крадькома пошкандибав,
Власні справи щоб робить.

У ліс стежинка привела!
Люба тут живе зозуля…
Де ж ти, мила? Як діла?
Я вже поруч! Тру-ля! Тру-ля!

Втік я з курятника, їй-богу!
І ось прийшлось тепер рішиться:
Відтоптали кури ноги,
Хочу в лісі поселиться.

- Ну, що скажу? Дивися сам:
Тут скаче кумонька Лисиця,
Треба приглянуть тут і там
Щоб десь звершечку примоститься.

Зозулька доброю була
І Півню помогти хотіла.
Та поки він там «тру-ля-ля»,
Вона в курятник полетіла.

А Петя крекче та потіє,
На гілку пнеться він сідать,
Хоч і кукукати не вміє,
Та шепче: в лісі – благодать!

Тут дятел збоку підлетів:
- А ти відкіль у лісі взявся?
Хто ти такий - я б знать хотів
І як на гілку ти забрався?

Де там моя кума Зозуля?
Відповідай, а то злетиш!
- Я – Зозулівень, не Зозуля!
А ти мовчи собі й не диш!

- Це так мені відповідаєш?
Та я ось зараз лупки дам!
Я – дятел, ти мене узнаєш,
Як довбону, впадеш он там!

В кущах наш Півень опинився,
Летів як лантух з висоти,
За голову мерщій схопився:
- Ой, як же стежечку знайти?

Перед очима все троїться,
Як ці дерева обійти?
Від злого дятла треба змиться,
Курятник швидше віднайти!

А тут в кущах сидить Лисиця,
За Півнем пильно приглядає.
Курятинка їй пригодиться,
Як з’їсти Півня, вона знає.

Тут Півень з силами зібрався,
Деревам крикнув: «Розступись!»
А потім добре розігнався:
« Я – дуже злий! Побережись!»

- Там з головою щось не так! –
Лисиця з ляку затремтіла.
Хіба такий домашній птах? -
Мерщій з кущів задріботіла.

Півень між дерев проскочив,
І добряче розігнався,
Зі стежини він не збочив,
В курник з радістю вертався.

А назустріч йому - звістка:
- Тут Зозулька прилітала,
То невістка – чужа кістка,
Хоч в курятник і пристала.

Гей! Ти хто! Відповідай!
- Я зовуся Півенуля!
- Чужа птиця! Проганяй!
Півенулі – наша дуля!

Дружно всі женуть ту птицю,
Не прийма її ніхто!
Бач, їй в лісі не сидиться,
Хоче сісти у гніздо!

Шарик бачив і сміявся:
В курей бійки не було,
Де цей птах у біса взявся?
Як це трапитись могло?

А Зозулька та хитруля,
У гнізді яйце знесла.
Хоч вона і Півенуля,
Та мерщій у ліс втекла.

А Петрусь у двір вернувся –
Не впізнать його ніяк:
Дзьобик набік розвернувся,
А під оком там – синяк!

Може, за коханку бився?
Може, гепнувся не так?
В лісі Півень не прижився,
А серед своїх – мастак!

Кури миттю розгадали
Хитрий хід свого Петра,
Але всі йому бажали:
- Розумнішати пора!

- Повернувся, наш коханий!
Для нас кращого нема!
- Ой, подружки, ще не ранок,
Ви скучали недарма!
--------------------------------------
Замість батога – та пряник!
Не карали, вийшло так.
Та не кидай свій курятник,
Бо під ніс буде кулак!