Глава 18. Повна... романтика

Діма

Швидко зібрався і вискочив на вулицю. Мені не почулося. Я точно почув голос Валентини. Упевненості додавало ще й те, що Ритка поводилася вкрай дивно. Просила перенести якийсь вантаж. Вже смішно, правда? Згадала в розмові стару подругу і чесно зізналася, що збожеволіла. Але при чому тут Вітьок, я так і не зрозумів.

Одягнув джинси і футболку по фігурі. Хоч стовідсоткової впевненості в тому, що це все ж таки була Валя, не було, але виглядати опудалом перед нею не хотілося. Слава богу, що обличчя вже зажило. Не хотілося б лякати подругу.

Чому вона приїхала так раптово? Збиралася ж під новий рік. Вразити її точно не вийде.

Різко загальмував і з досади вилаявся. Чому вічно все через непризначене для цього місце? Хочу заволати, але розумію, що знаходжуся на вулиці і що довкола повно народу. Глибоко вдихаю і видихаю кілька разів. Гаразд, хай буде, що буде. За хвилину продовжую свій біг.

Я вже вирішив, що при наступній зустрічі, зізнаюся їй у своїх почуттях, що б не трапилося, і як би я не виглядав. Але опинившись так близько до своєї мети, а саме на сходинках перед залою, я злякався. Коліна зрадницьки затремтіли, а долоні спітніли. Та й сам я вкрився холодним потом. І це зовсім не від бігу.

Насилу подолав ще кілька сходинок і відкрив двері. Оглянув приміщення і побачив Валю. Вона сиділа на одній з сірих канапок для відвідувачів. Поруч стояла валіза. Тільки зараз до мене дійшла дивина ситуації: чому Валя не зустрілася спочатку з батьком? Невже дядько Сашко також не знає про її приїзд?

А ще, побачивши кохану, я абсолютно заспокоївся. Вчасно згадав, що не повинен був знати про те, що вона тут. Я ще раз озирнувся, але тренерку не побачив, навіть Юля кудись випарувалася, а тому одразу ж попрямував до Валентини.

Сказати, що подруга дитинства тире кохана виглядала здивованою - це нічого не сказати. Але коли я підійшов ближче, то побачив ще одне: подруга злилася й ображалася.

- Привіт, - посміхався я щиро, але трохи перелякано. - А ти чого це тут? ...А дядько Сашко де?

- Вирішила зробити вам обом сюрприз... але ти, мабуть, не надто й радий, - надула губки Валя.

Від її слів на душі потеплішало. Навіть виникло відчуття, що вона прилетіла лише заради мене. І її поганий настрій викликаний не втомою від перельоту, а... ну не знаю... ревнощами, наприклад. Не в силах стримати порив, я присів перед нею навпочіпки, взяв її руки в свої долоні і подивився на дівчину знизу вгору.

- Радий - це не те слово... Я щасливий.

Очі подруги спалахнули, а щік торкнувся рум'янець. Вона відвела погляд. Невже зніяковіла?

- Ти знову змінився за той час, що я тебе не бачила... У тебе щось сталося?

- Нічого не сталося, просто я вирішив змінитися заради дівчини, яку кохаю...

- Он воно що? - підскочила Валентина, не даючи мені можливості продовжити. - Згодна, кохання сильно змінює людей. Але справа в тому, що я дуже втомилася, а папА поїхав у справах, тож я не можу потрапити додому. Ти проведеш мене?

- То ти чекала на батька? А чому мені не подзвонила?

- Я попросила зателефонувати твою подругу. Хотіла зробити сюрприз.

- Он воно що? Сюрприз вдався, - я встав і зробив крок до валізи. Посмішка ніяк не бажала сповзати з мого обличчя.

- То ти більше не заперечуєш, що вона твоя подруга?

- Я б навіть подумати не міг, що так вийде. Мені дуже багато тобі треба розповісти... Але про що я думаю? Ти ж втомилася. Ходімо додому.

Валя хмикнула на простягнену руку, але за мить все ж торкнулася пальцями моєї долоні. Я обережно, але міцно стиснув довірену мені ручку і повів дівчину додому.

***

Маргарита

- Ну нічого собі. Діма так класно виглядає. Неначе інша людина, - шепотіла мені на вухо Юля.

Ми з нею тактовно злиняли кілька хвилин тому. Я приблизно уявляла, скільки потрібно часу, щоб добігти до спортклубу і завчасно залишила поле бою на цих голубків.

Діма підійшов до дівчини, як великий кошак, плавно і впевнено. І де такого нахапався? А головне, як зумів реалізувати? Він же такий незграбний... Був.

Разом вони виглядали шикарно. Він високий, широкоплечий, вона маленька витончена. А з якою ніжністю він взяв її руки, а як в очі заглядав... Я ніби на знімальному майданчику фільму опинилася.

Причому виглядало це не безглуздо і не награно. А дуже... класно.

- То це все заради неї? - так само на вухо промовила подруга.

Від її дихання, по тілу побігли мурашки. Ми стояли за рогом в коридорі біля залів одноборств. Виглядаючи з-за рогу, я притулилася до стіни, а Юля до мене.

- Угу, - намагаючись побороти збудження, що раптово нахлинуло, і приховати палаючі щоки, кивнула я. Так близько вона до мене ще жодного разу не стояла.

- А я думала, що через тебе, - дівчина хмикнула, - вирішила, що ти мені зраджуєш.

Я розуміла, що Юля жартує, але її близькість і слова геть знесли дах. Нехай вона вважає мене дурепою, але я повинна сказати це:

- Не кажи дурниць, - я повернула до неї своє палаюче обличчя, - я кохаю тільки тебе.

Очі Юлі трохи розширилися, але потім вона посміхнулася своєю сяючою посмішкою і кивнула:

- От і добре.

Не в змозі сказати більше ані слова, я знову повернулася до солодкої парочки. Коли підопічний простягнув своїй пасії руку, Юля обняла мене за талію і поклала підборіддя на плече:

- Як романти-ично, - промовила вона, а я... здається, я померла.

***

Діма

Дорогою додому з Валею перекинулися лише кількома фразами. Я, бажаючи завести розмову, запитав про переліт, але її однозначна відповідь ясно дала зрозуміти, що розмовляти подруга не хоче.

Що ж з нею сталося? Може, сталося що? Через що вона засмучена. Може?... Серце з надією тьохнуло. ...Вони розійшлися з хлопцем? Гаразд, не зараз. Розпитувати буду пізніше, коли Валя хоч трохи відпочине.

Душу гріло те, що ми всю дорогу йшли, тримаючись за руки, і вона жодного разу не спробувала вивільнити свою долоньку. Коли ми опинилися в квартирі, подруга пішла до своєї кімнати.