Глава 16. Форма мого серця

Діма

Сиджу у своїй комірчині, п'ю чай. Як раптом влітає перекошений Вітьок з криком: "Якого хріна, малий?!" і одразу ж зависає на моїй розмальованій фізіономії. Небагатослівно, але яскраво описує своє здивування з приводу побаченого.

Я посміхнувся, але ділитися розповіддю про пригоду не став.

- Чого кричимо? Я начебто останнім часом не хибив, - цікавлюся у гостя, поки він продовжує мене розглядати.

- Олежка сказав, що щойно бачив Марго з якимось довготелесим придурком, - злість знову починає закипати в хлопцеві, і він переходить на рик.

Швидко складаю два плюс два і розумію, що Рита мене не послухалася. Хоча, хто я їй такий, щоб вона мене слухалася? Дивлюся на "старого друга" і розумію, що і його закликів вона не послухає. І взагалі, чи є в світі сила, здатна її напоумити?

Але робити щось треба. І впливати потрібно зовсім не на Риту, а на причину всіх бід - Дена.

- Я, здається, знаю, з ким вона. І впевнений, що радості з приводу цієї зустрічі вона не відчуває, - бачу німе запитання в очах спортсмена і пояснюю: - Той, як ти висловився - придурок, шантажує Маргариту. Я намагався переконати її, щоб вона не велася на провокації, але вона, судячи з усього, мене не послухала. Тому потрібно позбутися від провокатора. Як ти на це дивишся?

***

Маргарита

З Денисом ми зустрілися на зупинці, і я повела його в зал, в якому тренувалася в дитинстві. А точніше до тих пір, поки не з'їхала від батьків. Ну а після того, як влаштувалася на роботу, на самбо часу взагалі не залишилося. Тож я навіть була рада можливості попрактикуватися. Як колись.

- Твій брат - мазохіст, якщо закохався в мене після всього того, що я з ним робила, - не можу не посміхатися, згадуючи про Кирила і те, як він залицявся. - Тож сильно губу не розкочуй. Хотів, як він, спробуй, але тільки потім не кажи, що я тебе не попереджала.

- Не недооцінюй мене, - кривиться в чарівній усмішці гаденя. - У деяких речах я навіть кращий, ніж брат. Принаймні так говорить його майбутня дружина.

По його самовдоволеній пиці здогадуюся, що він має на увазі.

- Ну ти і гнида, Дениско.

Хлопець скривився, але не від образи, а від зменшувального імені. Чудово! Ще один важіль. Ти, друже, точно не мазохіст. З такою зарозумілістю.

Ми займаємо вихідну позицію на татамі.

- Я дам тобі послаблення. Ти ж все-таки моя дівчина, - поблажливо киває хлопець.

- Дуже на це сподіваюся, - мило посміхаюся, ледве стримуючи лиходійський регіт Джокера.

Подумаєш, каратист. І не таких на лопатки укладала.

Бій тривав недовго. Я навіть спітніти не встигла. Не скажу, що влегку вибивала з хлопця дурь, але він явно поступався мені в майстерності. Спочатку гаденя, як і обіцяв, відверто піддавався, але після пари відчутних ударів і кидків, став серйозний. Але, тим не менше, удар я пропустила лише одного разу. Втім трохи і не попливла з одного цього разу. Закінчилося ж все тим, що я зробила стрімкий випад і, обвивши суперника, повалилася разом з ним на татамі, придавивши його собою і щільно стискаючи в захваті. Кілька митей той ще пручався, але незабаром обм'як і прийняв свою поразку.

Дениска швидко скис. Коли виходили з залу, я, радіючи швидкому результату, самовдоволено промовила:

- Вже не знаю, в чому ти кращий за брата, але точно не в бойових мистецтвах. Та й характер у тебе незрівнянно гірший. Тож я поки що не вражена у якості твоєї дівчини.

По тому, з якою злістю сяйнули очі молодшого брата, я зрозуміла, що мій язик, а також звичка спочатку говорити, а потім думати, знову зіграли зі мною злий жарт. Тепер цей гад точно від мене не відчепиться, прагнучи довести, що він витриваліший за Кирюху.

Як не дивно, після цього мовчазного спалаху Дениска знову став самим собою. Вкрадлива мова, самовпевнена посмішка - все повернулося. Ми перекусили в кафе, прогулялися парком. За цей час він, здається, практично змирився з тим, що я називаю його Дениска. А як ще зачепити мого милого з усіх боків залицяльника я не знала. На провокації він не вівся, на підколи реагував дуже і дуже спокійно. Відверто грубіянити я не наважувалася, адже сама погодилася на його умови. Чесно кажучи, я думала, що вже після першої частини побачення він втече, виблискуючи п'ятами. Небувала стійкість хлопця мене абсолютно обеззброїла. І я вже з жахом думала про те, у що виллється побачення.

З доброї волі цілуватися, а може, навіть переспати з цим гадом? Ні, на це я піти не можу. Я, звичайно, ціную Дімку, і все таке інше, але на такі жертви не готова.

Молодший брат зміну в моїй поведінці вловив, хоча більше було схоже на те, що думки прочитав. Як інакше пояснити те, що він посміхнувся і раптово притиснув мене до себе. Я вперлася долонями в його груди в спробі відштовхнути. Гаденя навіть ніби як піддалося, але в наступну мить нахилилося і припало до моїх губ. Я заплющила очі, щільно стиснувши губи. Дотик був ніжний і не дуже довгий.

- Швидко ж ти свою хоробрість розгубила. А я думав, що ти мені вмажеш, - відсторонившись, проворкував Дениска.

Я відкрила одне око. Він дивився на мене дуже серйозно. В очах поволока. В цю мить я гостро відчула бажання хлопця. Але він не зробив спроби повторити поцілунок. Просто попрощався і пішов.

Я ж, вся така під враженням, повернулася додому і спробувала позбутися поганих спогадів, насолодившись залишком вихідного. Прийняла ванну, зробила масочку, привела в порядок кігтики на руках і ногах. "Апопіозом" став кросворд, який я зібралася вирішувати на кухні, влаштувавшись з чашкою чаю з мелісою. Але...

Дімка подивився на мене з докором, коли ввечері прийшов додому. І я чомусь відразу здогадалася, що він в курсі мого гріхопадіння. Але перша говорити нічого не стала. Раптом мені здалося.

Підопічний, як виявилося, витримкою не володів, коли справа стосується мене. Дивно. Раніше за ним таких спалахів гніву не помічала.