Глава 13 Перевтілення пельменя

Діма

Ой, яка права була Маргарита, коли говорила, що таємниці до добра не доведуть. І як тепер виплутуватися з ситуації, що склалася?

Валя здогадалася, що я живу з дівчиною. Інакше не питала б у батька про Ритку. І запам'ятала ж її. Думати про те, як це сталося, вже не має сенсу... Але от що тепер робити?

Те, що я живу з дівчиною, явно не додасть мені очок в очах подруги, навіть якщо я буду дуже крутий.

Пролунав сигнал таймера, і я перейшов на інший тренажер.

Рита мене зараз практично не контролює. Лише час від часу скептично вигинає брову, коли я починаю халтурити, або змушує збільшити вагу, якщо я аж надто жваво виконую вправи. В цілому, вона мною дуже задоволена. Каже, що я прийду в форму швидше, ніж вона припускала. Ще її підозра про те, що я недобираю калорій, виявилася правдою, і мій раціон трохи поповнився. І що найдивніше, стало легше. Моє нестримне постійне бажання жерти поступово відступає. Ні, буває іноді зірвуся, заточу нишком зайвий пряник. Особливо на роботі...

Черговий сигнал таймера змусив прийти до тями.

Не про те я зараз думаю. Ох, не про те. З Валею після розмови з дядьком Сашком все ще не розмовляв. А тому боюся цієї розмови до нестями. Що буде, якщо вона все ж запитає мене про Маргариту? А якщо не запитає? Як вчинити? Відразу щиросердно у всьому зізнатися або дочекатися-таки її приїзду і тоді все пояснити? Друге мені подобається більше. Ось тільки для реалізації плану камеру на ноуті лагодити мені ажніяк не можна. Тому що вже зараз за моїми неабияк проступившими вилицями, та й по інших частинах тіла, видно, що я схуд. Не дарма ж опікун запідозрив недобре. А той дивний погляд Юлі... Вітьок не помітив, тільки тому, що йому глибоко байдужа моя персона. А іншим я просто намагаюся якомога менше потрапляти на очі.

- Перерва, - каже Рита і простягає мені рушник.

Тільки зараз помічаю, що ноги мої безсовісно трусяться, а по обличчю градом тече піт. Навіть пізно ввечері на вулиці стоїть неймовірна спека. Уже майже серпень. І я, здається, насправді стаю сильнішим.

Поки витирав обличчя, чекав чергового коментаря або кпини, але ні того, ні іншого не було. Прибрав від обличчя рушник і подивився на тренерку. Дівчина задумливо дивилася кудись крізь мене. Таки пройняла її розмова з Вітьком. Або тут щось інше? Обережно, щоб не сполохати, задаю питання.

- Втомилася? Ти вже третій день якась тиха. Все ще паришся через тих придурків?

Рита виринає зі своїх дум і хитає головою. Потім якось дивно дивиться на мене. Мотнувши головою, відвертається, але, передумує та повертає на мене стурбований погляд. І стільки в ньому розгубленості, стільки благання про допомогу, що я мимоволі здригаюся. І спохмурнівши, ричу:

- Та кажи вже.

- Ти тоді про нього говорив? - туманно запитує Ритка, але я розумію, про що вона і, нарешті, розслабляюся.

- Так, - з якоюсь навіть мені незрозуміло тугою відповідаю на питання і заглядаю в чорнющі очі. Та що з цими очима?! Чому я вічно в них такий жалюгідний?

- І що мені тепер з ним робити? - збентежено знизує плечима дівчина. - Це ж почалося з самого першого дня. Я думала, що він з мене знущається. І чого він раптом вирішив тактику змінити?

- Тут моя провина. Пробач, шкуру свою рятував. Але зате тепер ти знаєш, що він не знущався.

- Ти? - примружилася тренерка. - Що ще ти йому розповів?

- Тільки те, що з хлопців тобі зараз ніхто не подобається. І що його методи залицяння... не канають. Більше нічого.

- То ти тепер в купідони подався? - хмикнула і склала руки на грудях Маргарита. - Чому ж не нахвалював дружка переді мною? Раптом я якусь його гарну рису не розгледіла.

- Зовсім дах поїхав? - спогади про те, як "допомогло" мені в житті спілкування з Вітьком, виводять з себе. - Який він мені дружок?

- Так якого біса порадами йому допомагаєш? - раптом стала наступати Маргарита, а я боягузливо позадкував.

- Я не знаю! Я думав... Тобі ж так в коханні не щастить...

- Теж мені романтик сотого рівня, - хмикнула і відвернулася тренерка. - Зі своєю дівчиною спочатку розберися.

- Але її немає зараз тут. Якби була, то вже давно б їй у всьому зізнався. І по фігу, що до Вітькіної фігури мені ще повзти раком років сто. Я не знаю, звідки ця впевненість в мені береться, але, думаю, що від тебе. Я, нарешті, зміг поговорити з кошмаром мого дитинства, і він до мене прислухався...

- Авжеж, - як і передбачалося, лестощі не подіяли на дівчину. - Ти підвищуєш свою самооцінку, а мені тепер віддувайся. Гаразд, зрозуміло все з тобою. І правда, чим чорт не жартує. Сходжу повечеряти з красунчиком. Раптом чого і вигорить.

- Угу.

І чого я знову розлютився?

***

Маргарита

Що я там казала щодо довічної індульгенції мого піддослідного кроля? Щось мене вже навіть лякає моє до нього ставлення. Я дійсно все йому пробачаю. Ну нічого, любий друже. Так просто ти не відкрутишся. Я буду мститися, і помстя́ моя буде страшна.

Звично, повертаючись разом після роботи, заходимо в супермаркет за продуктами. Сардель знову не в дусі. Мабуть розмовляв зі своєю любов'ю, і вона знову прощебетала йому всі вуха про свого французика. Я відставати не буду. Доб'ю своєю "цікавою пропозицією", але як би до неї підвести, щоб вихованець не зірвався. Точно! Він же про моє щастя з принцем печеться.

- Зовсім забула. Твій "старий друг", - від цих слів пельмень забавно скривився, - знову до мене сьогодні заходив. Домовилися з ним наступного тижня сходити прогулятися. У нас якраз вихідні збігаються.

- Прапор вам, - буркнув хлопець і почав вивчати етикетку нового сирка. За мить знову скривився і поклав новинку на місце.

- Погодилася я, лише пам'ятаючи про нашу з тобою добру дружбу, тож тепер ти мені винен.

Подив, з яким він на мене подивилися, був настільки щирим, що я ледь не впала і не покотилася по підлозі, заливаючись гомеричним реготом. Але все ж стійко витримала погляд друга і серйозно продовжила: