Глава 10. Нова брехня й стара правда

Валентина

Ну що ж я наробила? Істеричка, не інакше. Тупа блондинка без крапельки мізків. Навіщо сказала Дімі, що у мене є хлопець? Сказала просто так від злості, дізнавшись, що друг переїхав до тієї дівчини. Я, звичайно, на сто відсотків не знаю, але та світлина...

Зрештою, по порядку. Зв'язалися з ним минулого тижня по Скайпу. Під час бесіди я помітила, що він не вдома і запитала, що за новий інтер'єр. Він відповів, що друг попросив доглянути за квартирою в його відсутність. Я начебто повірила, але пізніше помітила на задньому плані фотографію, на якій весело посміхалися двоє дівчат. Однією з них була та сама дівчина, що по-свійськи підбігла до Діми в парку. Досі пам'ятаю, як він мені збрехав про їхні стосунки. І це вона попросила доглянути за будинком під час своєї відсутності?

У Діми нічого питати не стала. Боюся, що він знову мені збреше, тому, коли розмовляла з папА, запитала, чи працює зараз в залі дівчина на ім'я Маргарита? Чи не поїхала куди-небудь? Батько трохи здивувався, що ми з нею знайомі і відповів, що вона все літо точно буде працювати.

Не важко здогадатися, що зараз Діма живе в її оселі з нею. Чомусь мене це зачепило. Як так? Він живе з дівчиною, а я чим гірше? Ось і ляпнула, не подумавши. От зараз зв'яжуся з ним і скажу, що пожартувала.

Гудок йшов довше, ніж зазвичай, а коли Діма все ж таки прийняв виклик, виявилося, що я його не бачу.

- В чому справа? У тебе зламалася камера? - питаю друга.

- Судячи з усього, так. Дивно. Вчора ж ще все працювало. Гаразд, буде час, здам в ремонт. Як твої справи? Не чекав, що ти подзвониш сьогодні, - Діма якось надто швидко змінив тему чи це мені здалося?

- Та от. Хотіла поговорити з тобою про свого хлопця...

- А... - протягує друг. - Знаєш, мені скоро треба буде йти.

- Це не відніме багато часу, - швидко говорю і чомусь червонію.

Чути його голос без картинки так хвилююче, він дуже приємний. А коли Діма каже так розмірено, голос стає оксамитовим, манким...

Та тільки-но я зібрався з духом, як почула гучний "бах!" і веселий жіночий голос:

- Я вдома! Збирайся!

Діма зашикує на новоприбулу:

- Чого ти кричиш, ненормальна? Я по Скайпу спілкуюся. Дай ще кілька хвилин, - а потім звичайним голосом, але вже з панічними нотками звернувся до мене. - Пробач, Валю, мені час іти. Можна я тобі передзвоню годинки через три?

Я погодилась. Але в цей день Діма мені так і не передзвонив.

***

Діма

Коли відкрив двері, виходячи з кухні, знайшов за нею Ритку.

- Ти чого? - здивувався видінню.

- Підслуховувала, - з посмішкою чеширского кота відповіла мені дівчина. - А що, не можна? Мені ж цікаво, як ти свою дівчинку зваблюєш. Може, навчуся чому?

- Дуже смішно, - закочую очі і проходжу повз.

- Ти чого? Образився? Ми ж з тобою тепер, як рідні. Я ж тебе до ліжка на власних плечах тягла, поки ти про свою милу фантазував, - Ритка реготнула, - і поцілувати намагався.

- Годі. Я ж вибачився.

- За що? - щиро здивувалася дівчина. - Ти ж не пам'ятаєш нічого. Раптом я вигадую?

Потім на секунду задумалася і безтурботно зареготала. Я почервонів, чи то від злості, чи то від сорому. Звичайно, я сказав, що нічого не пам'ятаю. Але сон про те, що Валя раптом з'явилася в цій квартирі і сказала, що історія з хлопцем вигадка, я пам'ятаю дуже чітко. І про те, як цілував її в своєму сні теж.

- Ми начебто кудись збиралися, - нагадав, щоб змінити тему розмови.

- Так, збираємося, - кивнула Рита і шмигнула до себе в кімнату.

Я переодягнувся і вийшов в коридор. Ми вийшли з будинку і подалися в нове місце для тренувань. Із задоволенням відзначаю, що бігти мені вже легше, і втомлююся я повільніше. Тому поки не втратив дихання, вирішив уточнити.

- А нічого, що ми так пізно йдемо? Не видно ж нічого.

- Не переживай, - в такт своїм крокам промовляла Рита. - Світло буде.

Ми пробігли повз вже відомий парк в сторону Академії фізкультури. Дядко Сашко спершу хотів вткнути мене туди. До дому незрівнянно ближче, ніж коледж, який я закінчив. Але відбір в той рік був дуже жорсткий, та я навіть радий цьому. Не довелося мучитися в магістратурі, плюс позбувся компанії Вітька.

Ми обігнули заклад і увійшли через невелику хвіртку. І якщо перед будівлею яскраво горів ліхтар, то з цього боку було темно, хоч в око стрель. Ми підійшли до віконця на першому поверсі, з якого пробивалося тьмяне жовтувате світло. Маргарита пошкреблася у вікно і покликала:

- Федоре Степановичу! Федоре Степановичу! Це я - Рита. Увімкніть, будь-ласка, світло.

З віконця виглянув вусатий дід. Глянув на Риту, потім на мене. Усміхнувся, закивав і зник за фіранкою. За мить вуличний тренувальний майданчик - а це виявилася саме він - висвітлило яскраве світло прожектора.

- Ого, - вигукнув я, оглядаючи тренажери, бруси, турніки. - А чого ми раніше сюди не приходили?

- Тому що за світла, тут постійно тусуються студенти. А вночі без дядька Федора особливо не натренуєшся. Сам бачив, яка темінь. Я тільки з ним з охорони дружу.

Далі допитуватися тренерка не дала. Швидко окреслила коло робіт і відправила підкорювати нові горизонти. А сама знову підбігла до віконця охоронця і почала з ним про щось розмовляти. Охоронець знову зник, щоб з'явитися в отворі дверей, за якими одразу ж зникла Маргарита. Цікаві у неї знайомства, між іншим. Корисні, не сперечаюся, але дивні, як на мене.

Я ухилятися не став і старанно виконував все, що мені веліла Рита. Єдине, що ніяк поки не виходило - це підтягування. Як не старався, більше двох разів підняти свою тушку не виходило. Але тренер веліла не впадати у відчай і все одно повисати на турніку, намагаючись виконати вправу чомусь виключно прямим хватом.

Закінчивши коло, я пішов по майданчику, відновлюючи дихання, як раптом з темряви пролунав голос.

- Так це ж панда кунг-фу, - з темряви вийшли двоє: хлопець і дівчина. Хлопець крутив головою, звертаючись то до мене, то до дівчини, що стояла в кількох кроках за ним. - Дивись, Ліз, я тобі про нього розповідав. То ти теж тут вчишся і зв'язки з охороною здобув, як і Марго? А ти говорила, що тут тільки твоя колишня займається в такий час.