Глава 5. Кривава М... Маргарита

Діма

Сьогодні провели Валю. Навіть не віриться, що вона знову поїхала. Життя знову активно починає втрачати фарби. Але мені не можна розслаблятися.

Вчора подзвонила Рита і звеліла мені записати все, що я з'їв за день. Коли буду в залі, вимірятиме мій точний зріст і вагу. А ще обмірятиме сантиметровою стрічкою.

На моє питання, що конкретно мірятимемо, гигикнула, що все, окрім Дімки молодшого. Ненормальна, блін.

Хоча, чого я заганяюся. Нормальна вона. Не зануда, не сором'язлива, на кпини не ображається, спілкуватися з нею легко. А взагалі, якби була пацаном, а не дівчиною, із запаморочливою фігурою, то взагалі ціни б їй не було. Про фігуру не дарма згадав. Її руки-ноги ніяк не дають мені спокою. Закриваю очі і бачу. Можу тільки уявити, який там прес... І що цікаво, ані краплі збудження від цих фантазій.

Зрештою, зробив я всі необхідні виміри (до речі, важу я 98,9 кг, тож я мав рацію: немає в мені 100 кг), на листочок записав. Сфоткав і відправив їй. Гадаю, так найефективніше буде. Дівча одразу ж передзвонює:

- А тепер, - каже, - роздягнись і сфотографуй себе спереду, збоку і, якщо вийде, ззаду. Тільки живіт не втягуй.

- Жартуєш? Нафіга тобі це?

- Боже збав! Пожалій мою нервову систему! - заливається вона гомеричним сміхом, потім, відхекавшись, продовжує серйозно: - І взагалі нікому ці фотки не показуй. Це для тебе. Стимул, так би мовити. А в майбутньому, для науки, щоб більше так не запускав себе.

От вічно вона так.

- Тебе пре з мене знущатися? - злобно гаркаю в слухавку.

- Вибач, - за мить промовляє вона. - Я не хотіла тебе образити. Вічно плескаю язиком, а думаю потім. Але ти раніше начебто не ображався на мене, от я і подумала, що все нормально.

- Не реагував і не ображався - це різні речі.

- Я зрозуміла. Намагатимусь бути м'ягшою, - знітилася дівчина. - Пробач…

І тут мені згадалося Валине "пробач"... Ні! Такого ставлення я теж не хочу. Не треба мені поблажливості і обережних фраз. Ріж правду-матку, тренерко, я витримаю!

- Не треба м'якше, - буркнув у відповідь. - Ти правду кажеш. А на правду не ображаються.

- До-обре, - мовила Маргарита. - То ти все ж таки мазохіст?

- Що ти несеш?! Мені не подобається те, як ти мене називаєш. Але нехай це буде ще одним моїм стимулом.

- Авжеж, на зло комусь працює краще, ніж заради когось. До речі, це для тієї дівчини, що була з тобою в парку? Красуня. Очі великі, а губки, так би і чмокнула. А яке волосся... а ніжки. М-м-м. Зараз вона тобі точно не по зубах. Як ти примудрився її підчепити?

Поки я слухав її слова, встиг розлютитися, обуритися, здивуватися, сторопіти, злякатися, а потім знову розлютитися.

- Слухай. А ти сама... Того. Не збоченка, часом?

- Дивлячись, що ти маєш на увазі під збоченням, - несподівано серйозно відповіла вона. - Мені подобаються і хлопці, і дівчата. Для тебе це проблема?

- Ніяких проблем, - замотав я головою, неначе вона могла мене побачити. - Ніколи не бачив живого гоміка.

- Я не гомік! Хлопці мені теж подобаються. Зрозумів?! - і вона відключилася.

А я так і продовжив стояти з телефоном біля вуха. Не думав, що вона здатна ображатися.

***

Маргарита

Ну ось, знову сиджу і реву, як дурепа. Чортів ПМС виносить мізки геть. А завтра буде ще гірше: мало того, що вся така на емоціях буду, та ще й біль страшенний не дасть нормально тренуватися. А відпроситися совість не дозволяє. Бідна я, бідна...

А ще цей пельмень сибірський. Це ж треба додуматися мене гоміком обізвати? На мене так відразу і нахлинуло, як він про збочення заговорив. Ледве стрималася, щоб у слухавку не розревітися. Ми коли з Лізкою зустрічатися почали, я чого тільки від любих родичів не наслухалася. А начебто нормальні люди. Навіть думала, що лояльні.

Я обхопила голову руками і тихенько завила. Якщо б Машка була зараз тут, то швидко б придумала, чим мене розрадити. Сусідка завжди якимось дивним чином знаходила найкращий спосіб для позбавлення від моєї меланхолії, яка була не такою вже й рідкісною гостею, як можна було б припустити. Але Марія на все літо вирушила в подорож. Спочатку до батьків, потім до моря, а потім і бабусю в селі відвідати збирається. І повернеться не раніше вересня. Бабусі треба буде допомогти город прибрати.

А завтра ще з пузирем цим зустрічатися. І як він тепер буде на мене дивитися? З цікавістю? З відразою? Щось не про те я думаю. Треба за справу братися і план харчування складати. Дві тисячі калорій, судячи з його теперішнього раціону, будуть шоком для організму, тож требя якось пом'якше. Як в нього взагалі стільки влазить? Троглодит, блін.

Але досить лірики, далі пішла робота. Розробила я йому меню з шестиразовим харчуванням. Ну а тренування поки самий мінімум по колу. Подивимося, на що він здатний. За роботою забула про поганий настрій, і про біль, що було з'вився. Як заснула, не пам'ятаю, але прокинулася, посмоктуючи куточок ковдри. Чого це я?

Відпльовуючись від несмачної тканини, попленталася до ванної, почистила пір'ячко і випур... взла. Ох ти ж йо... Їжачки колючі! Який біль! Якось діставшись до сумки, проковтнула таблетку знеболювального і запила водою з пляшки, яку поклала отутечки в сумці. От така я дівчинка: все з собою. Стоячи спершись на банкетку, зображувала Бруклінський міст, поки біль потроху не став вщухати.

От тепер можна зітхнути і випрямитися. Намагаючись не робити різких рухів, одяглася і вийшла з дому. Через зустріч з пончиком довелося пропустити сніданок, але нічого, у мене на роботі є заначка.

Підходячи до спортклубу, зателефонувала Дімі, щоб відкрив. Поки піднімалася сходами, він тримав двері відчиненими. І дивився з подивом, як я неспішно переставляю ноги в кедах.

- Ти що захворіла? А де семимильні кроки? Чи це вбудована функція в твоїх шпильках-скороходах?

- Слухай, - скривилася, ледве втримуючи себе в стані спокою, - давай без цього. Немає у мене сьогодні ані сил, ані бажання слухати дурнуваті жарти.