Глава 3. Стер... тобто тренер на шпильках

Діма

Отже, цей момент настав. Я вирішив змінитися, накачати біцепси, знайти під пузом прес. Щоб подруга спочатку очманіла від моєї ідеальної фігури, а потім закохалася.

Слова Валі не образили. Я знав, що вона має рацію. Але стерпіти те, як вона дивилася на Вітька, я просто не міг. Дівчата люблять красенів, і я зобов'язаний таким стати.

Але тут була проблема. Я уявлення не мав, з чого почати. Так, в дитинстві я тренувався, але з тих пір пройшло багато часу, і я багато чого забув. На пари в коледжі плював з високої дзвіниці, а тому, ясна річ, нічого не пам'ятаю. Єдине, що я виніс зі свого навчання, то це те, що якщо хочеш результат, потрібен системний підхід.

Йти на уклін до дядька Сашка після стількох років тотального ігнору було відверто соромно, тому першочерговим моїм завданням став пошук тренера. Це однозначно не Микола Валерійович і не Ганна Семенівна, тому що їхні запрошення до зали я також багато разів філонив. Довелося звернутися до всевідучого Гугла. Але подивившись ціни на абонементи в найближчих спортклубах, я зневірився. Моєї зарплати прибиральника на них точно не вистачить. Спроби знайти програму тренування самостійно теж не зазнали успіху. Таблиці, розрахунки БеЖеВеКів і сотні вправ змусили черепну коробочку напухнути. Як взагалі все це можна запам'ятати?

Весь вечір безвилазно просидів у своїй кімнаті, всю ніч крутився. Вранці, на світанку, ломанувся на роботу. Може, після прибирання сам що-небудь придумаю з тренуванням. Зрештою, тренажери - ось вони, тренуйся - не хочу.

Одягнув треніки, до роботи вирішив пробігтися. Буде мені розминка. Пробіжка далася ще важче, ніж вчора. Дихаючи, як ковальський міх, ледве влучив ключем в отвір замка і ввалився у вестибюль. Поплентався в підсобку і дістав могутній пилосос жовтого кольору. Затяг його на другий поверх і побіг по кімнатах, наводячи марафет там, де це потрібно.

У качалці сьогодні все виявилося на своїх місцях. Даремно я сварився на м'язистих минулого разу. Виявляється, вони-таки вміють за собою прибирати. Дістав з кишені ганчірку і швидко пройшовся нею по поверхнях, а потім жовтий помічник завершив знищення пилу.

Виходячи з зали, почув, як неголосно ляснули вхідні двері, присмоктуючись до прогумованого одвірка. У великому порожньому приміщенні звуки лунали дуже далеко. Чорт, забув закрити двері!

Підбіг до сходів. Жовтий друг прогуркотів за мною, затинаючись за килим та ризикуючи перевернутися в будь-який момент.

- Гей, хто там? - кричу. - Залу ще зачинено.

- Свої, - чую жіночий голос, але не впізнаю цю "свою".

- А точніше? - починаю спускатися сходами, забувши про друга, а він слухняно слідував за мною...

Слідував... Аж поки не дістався першої сходинки, після цього йому здалося, що таке ставлення терпіти він більше не бажає, а тому з усього маху помстився мені важким - кіл десять в ньому, напевно - стусаном. Звісно, встояти на ногах після такого я не зміг і стрімголов покотився вниз, тягнучи за собою той чортів пилосос. Як мене не накрило ним, я не знаю. Схоже зглянувся приятель, пам'ятаючи про минулу дружбу.

Я почув швидкий перестукіт підборів, а потім кількома стрибками до мене підскочило дівчисько. Очі величезні, перелякані і чорнющі такі. Я навіть своє відображення побачив у них. Відображення мені не сподобалося, і я відвернувся.

- Ти живий? - запитала вона, поклавши руку на плече. Я не відповів, не знав, що відповісти. Не зрозумів іще.

І раптом вона хапає мене правою рукою під пахву і обережненько так, майже не напружуючись, піднімає з підлоги. На хвилиночку. У мені ваги кіл дев'яносто, вважай, однією рукою підняла. Ні, я, звичайно, теж не мішок, вгору подався, але все ж таки... Кладе вона, значить, мою руку собі на плечі і починає тягнути, бурмочучи, щоб я потерпів.

Я, нарешті, твердо встаю на ноги. Вона знову дивиться на мене, але вже з полегшенням, навіть десь посмішка в очах промайнула. Але відпускати мене не збирається, а веде вниз і садовить на диван. Потім шмигає до стійки ресепшн. І як вона примудряється так швидко пересуватися на таких підборах? ...І перегинається через стійку. І без того короткі шорти підскакують ще вище так, що я можу бачити її білизну. От же ж. А вона, як ні в чому не бувало, підносить мені за мить пляшечку з водою.

- Тримай. Нічого не болить? Чого мовчиш, язика проковтнув?

- У тебе білизну видно, коли ти так нахиляєшся.

Чорт! Що я несу?

Дівча спалахує яскравим рум'янцем, але швидко приходить до тями.

- Я пишаюся своїм тілом. А тобі, якщо не подобається, не дивися!

Що за?...

***

Маргарита

Казковий долбо... дятел. Інший би насолодився видом і промовчав би або клеїти б почав. А цей, відвернувшись сидів - я ж бачила - але враженням поділився. Ну і як це розуміти?

Та байдуже! Живий, й на тому спасибі. До того ж, це ж я винна, що наполохала. А ще за вчорашнє спасибі сказати треба. І чого він так вирячився? Навіть незатишно стало.

- Вибач, що налякала, - вирішила відвернути його розмовою від розглядання мене.

- Забув уже, - пробурмотів він, блукаючи поглядом по моїх руках, грудях, стегнах.

Я, звичайно, сказала, що пишаюся своїм тілом, але це ж не означає... Спроба номер два:

- А ще за вчорашнє пробач і спасибі.

Він, нарешті, перевів погляд на моє обличчя.

- А за що спасибі?

- За те, що в залі прибрав. Я напередодні не встигла...

- В якій залі? - раптом швидко запитав він.

- В якій... у тренажерній, звичайно!

- То ти в качалці працюєш? А скільки тиснеш?

З чого раптом такі питання ні з того ні з сього? Дивлюся на нього, як баран на нові ворота. Вогник в його очах починає гаснути.

- То ти не тренер, - розчаровано протягує він.

- Слухай, - не витримую я. - До чого всі ці питання? Я, той, розгубилася від такої швидкої зміни теми розмови. Я подякувати хотіла, а ти про жим питаєш.