Путтюбан

Усі персонажі і події є вигаданими, будь-яке співпадіння випадкове. Приємного читання,

письменниця Olha Alder

***

Королівство Сіам, 1928 рік.

- Молодший радник Вічапасе, ви ж знаєте, зараз у країні неспокійні часи! - Старший королівський радник стрепенувся зі свого місця.

- Сідайте, Прая Праджадхіпок, - втомлено потер виску король.

- Цей молодший радник!.. - Його голос зламався.

- Сідайте!

Пухкий старий чоловік сів, незадоволено стогнучи, потираючи коліна.

- У країні ходять хвилювання. Люди вимагають демократизації, а китайці таємно завозять зброю, - він оглянув зал ради, де зібралися лише найближчі члени королівської родини, допущені до політичного управління, та декілька радників. - Також британські торговці деревом, які принижують та б'ють своїх слуг, що є мешканцями Сіама. Це все викликає тривогу серед населення. Хтось може готувати державний переворот. Або розпочати громадянську війну, - він говорив повільно. - Нам немає часу розбиратися з представниками безстатевих шлюбів, жінками та їх освітою, а також конкретними малими організаціями, молодший радник Вічапасе, - він стиснув губи, підкреслюючи, що це кінець розмови.

- Так, мій король, - Вічапас опустив голову.

Король відкинувся на спинку стільця і оглянув присутніх:

- Мій старший радник піде на пенсію після Різдва. По залу прокотився гул.

- Але, мій король… - Побліднів Прая Праджидхіпок, - як я можу… Та й Різдво вже скоро!

Король підняв руку:

- Мені прислали документи вашої благосклонності до китайців.

Прая Праджидхіпок зковтнув. Його губи трусились:

- Мій король! Це брехня! Це…

Він подивився на нього з байдужістю:

- Я віддаю перевагу радушно зустрічати тих, хто привозить гроші – британців, - коли шум у залі сповз на спокій, він продовжив. - Тому дайте мені пару днів на обдумування, хто з вас, мої брати і мої радники, займе перше місце поруч з моїм ліктем.

Гул перетворився на справжній гучний шум. Всі стукали ногами по підлозі, скріпили нігтями по дерев'яному столу і багато-багато переговорювалися, поки король не залишив зал.
Вічапас сидів з опущеною головою. Він хотів зайняти місце старшого радника, але після цього публічного упоносу важко було уявити собі таку можливість. Хоча, дещо було. Міністр оборони Дамронг. Його не було на нараді, але він завжди особливо ласував Вічапаса. Завдяки його допомозі він і став молодшим королівським радником.
Але, лише від однієї думки Вічапаса облило холодним потом, а льодяні мурашки, колючи його шкіру зсередини, пробігли по тілу. Це було останнє місце, куди він хотів би звертатися.

- Вічапас, чому ти ще тут?

Він не знав, скільки часу провів у мовчанні та самотності, перш ніж король повернувся до залу.

- А… Мій король, - він низько опустив голову. - Я роздумував, як допомогти вам придушити хвилювання.

- Ти хочеш стати старшим королівським радником? - Занадто прямо запитав король.

- Ах.. Це… - Він заїкнувся. - Звичайно, кожен б хотів. Але на цю посаду є інші гідні претенденти. Ваші єдинокровні й рідні брати… Мої старші.

Король хмикнув:

- Багато з них готові підкоритися, боячись, що їх зламають. Ти ж не такий?

- Я..я…

- Раніше ти просив допомоги у міністра Дамронга. Його рекомендації були хороші. Але тепер ситуація стрімко змінюється. Чи слід мені довіряти чужій думці в неспокійний час більше, ніж своїй власній?

- Я… Я не знаю… мій король.

- Ти можеш іти протоптаною стежкою.

Вічапас мовчки нахилив голову. Тільки не це. Тільки не знову.

- Тобі варто служити тому, хто добре піклується про тебе.

- Вам, мій король?

Він усміхнувся кутком губ:

- Можливо, й мені. Ти будеш добре мені служити?

- Так, мій король.

- Приходь до моїх покоїв о півночі. Я буду слухати пісню солов'я. За добре поведінку ти будеш винагороджений. Міністр Дамронг добрий у таких справах, - він підійшов ближче, його сухі довгі пальці доторкнулися до підборідка Вічапаса, а потім стиснулися, змушуючи його підняти голову. - Гарна служба піде тобі на користь. Не протистався своєму вибору.

Його сила була в його слабкості, певній наївності, коли пропонували легкі шляхи. Але, з часом, на посаді молодшого радника він пропонував приємні та вигідні для короля реформи, які той із задоволенням розглядав. Залишалося лише низько нахилитися перед ним і прийняти.

Вечором Вічапас взяв на кухні тертий порошок червоного перцю і свинячий жир. Товстою художньою щіткою з жорсткої коров'ячої шерсті він мішав червону масу у глиняній необіжженій вогнем мисці. Він дивився на своє збелене ртутними білилами відображення в старому, але чистому дзеркалі, поки солодкі благоухання димували в курільницях, омиваючи його тіло ароматами. Він дивився на себе і не впізнавав.

Такі складні та важкі макіяжі останній раз він робив, коли був малим сільським танцівником: не дуже вмілим і не дуже старанним. Він був лише тим, хто потребував лише заробітку.

Коли йому запропонували вчитися – він погодився. Його мозок був набагато стараннішим, ніж його тіло. Він легко склав іспит на державного чиновника і недовго працював на місцевого Праю, губернатора невеликої північної області, поки король не прибув у головне місто, де і помітив талановитого хлопчину.

Звичайно, спочатку йому ніхто не запропонував працювати радником. Тоді йому на допомогу прийшов міністр Дамронг. Товстий і жорстокосердий, і страстний до всього на світі: їжі, напоїв, азартних ігор, війни та чоловіків. Допомога була відносною.

Вічапас досі намагався не згадувати біль, що проходив через його тіло і доходив до серця. Декілька місяців, вже навіть перебуваючи на посаді молодшого радника, він плакав ночами. Але з часом все само собою забулось.

Він тихо просунувся в королівські покої. Сьогодні там була тиша. І тільки міністр Дамронг розташувався в кімнаті, що передувала спальні короля. Він розтягнувся на м'яких бежевих пуфах, поїдаючи м'ясисті плоди лічі. Липкий сік стікав по його пухким губам, потрапляючи на підборіддя, звідки відразу ж капав на груди. Вічапас зковтнув слину й увійшов у дверний проріз, коливаючи тонкі парчеві фіолетові фіранки, виходячи з темряви, мов мертво-блідий привид, легко рухаючись, ледь торкаючись відкритими ступнями підлоги. Ні один м'яз на його обличчі не здригнувся.