Розділ 4 — Більшовики

Пікап мчав бульваром Тараса Шевченка, оминаючи іржаві машини. Старі іномарки й автобуси давно вросли колесами в потрісканий асфальт. З розбитого вікна однієї машини стирчала пожовкла газета, сторінки тріпотіли на вітру.

Максим сперся на борт кузова, кинув погляд на ці покинуті дороги.

«Раніше тут були пробки, тепер — могильник. Їдь, куди схочеш».

Невдовзі пікап вискочив на проспект Перемоги. Обабіч тяглися будинки з вибитими вікнами й обгорілими фасадами. Максим глянув убік. На тлі сірого неба вималювався купол цирку — тріснутий й перекошений. На ньому сидів Літун. Склавши мембранні крила, він водив головою з боку в бік.

На протилежному боці вулиці шкутильгала зграя Блукачів, лапи чавкали в багнюці. Літун розправив крила й зірвався з купола. Він пролетів над вулицею, вихопив одного Блукача зі зграї і потягнув на дах універмагу «Україна». За розбитим фасадом «України» чорніли порожні поверхи. Літун приземлився біля старої вивіски й уп’явся пазурами в здобич. Блукач сіпнувся востаннє. На бетон потекла темна кров. Максим скривився.

«От вона, краса Пустоти», — подумав він і сплюнув за борт.

— Бачив? — запитав Вовк, що сидів поруч.

— Бачив.

«Завжди є надія», — казав Артем.

Максим відвернувся від даху.

Герман зупинив пікап на краю парковки біля ТРЦ «Більшовик», не під’їжджаючи до головного входу. Двигун стих. На фасаді торгового центру зяяли проломи, перед дверима лежали скло й бетон. Вітер котив парковкою пластиковий стаканчик, за ним тяглася крива смуга засохлої крові.

Максим зістрибнув із кузова. За ним спустилися Вовк, Сірий та бійці «Чорної Мітки». Герман із Арсеном вийшли з кабіни.

— По двоє, — сказав Герман своїм. — Парковку й вікна верхнього поверху тримати в полі зору.

Максим рушив до службового входу збоку будівлі. Сталеві двері висіли на одній завісі. На висоті грудей у них чорніли три отвори. Він провів пальцем по краю найближчого й відсмикнув руку: метал був гострий. З внутрішнього боку краї отворів вигнуло назовні. За дверима, у стіні коридору, виднілися широкі пробоїни. Максим узявся за вцілілий край стулки й обережно повернув її до рами. Лише тоді присів і зазирнув крізь перший отвір: навпроти з бетону вирвало шматок. Він звірив решту отворів із пробоїнами в стіні, випростався й озирнувся на парковку.

— Що там? — Герман підійшов за його спиною.

Максим звузив очі, голос став холодним і різким:

— Поки не знаю.

Максим звірив інші отвори з пробоїнами в стіні. Потім випростався, обернувся до парковки й кілька кроків пройшов убік, шукаючи місце, звідки двері й коридор опинялися на одній лінії. Повернувся, ще раз глянув на розірвану сталь.

— Що за хрінь… — пробурмотів він.

— Що думаєш? — запитав Арсен.

— Стріляли з боку парковки. Крізь двері, просто в коридор. — Максим показав на пробоїни в бетоні. — Але чим, бляха? Це щось важке.

— Міг бути боєць із важкою зброєю, — сказав Арсен.

— Міг… Але чим треба стріляти, щоб прошити ці двері?

З правого боку будівлі щось дзенькнуло. Вовк підняв руку, зупиняючи загін.

За купою уламків стояли двоє людей. Один тримав шмат арматури, другий притискав долоню до боку, під якою темніла куртка. Побачивши автомати, обидва завмерли.

— Паладини, — гукнув Арсен. — З Форту. Зброю на землю.

Арматура впала на асфальт.

— Ми з «Більшовиків», — відповів перший. — Не стріляйте. Біля входу з наших лишилися тільки ми.

— Хто напав? — запитав Герман.

— Люди. З технікою. Спершу вдарили по входу, потім зайшли всередину. Облич я не бачив. — Він озирнувся на пораненого товариша. — Йому потрібна допомога.

Герман кивнув двом своїм бійцям.

— Перевірте їх. Перев’язку — зараз. До машини не вести: спочатку огляньте периметр.

Вовк пішов із ними. Поранений осів на землю, щойно його взяли під руки.

— Усередині хтось лишився? — запитав Максим.

— Нас було шестеро біля входу, — сказав уцілілий. — Ми вдвох вибралися через службовий хід. Що з іншими в будівлі, не знаю.

Максим глянув на темний прохід. Там могло лишитися більше людей. Або нападники, які чекали, поки хтось прийде на допомогу.

Арсен розставив групи: Вовк із Сірим мали тримати вхід і допомогти пораненим; двоє бійців «Мітки» — перевірити праве крило. Арсен і Герман заходили через центральний прохід. Решта прикривала виходи ззовні.

Максим затримався перед входом. Ще раз глянув на пробиті сталеві двері, потім на пролом у фасаді.

«Думай, Максе. Люди з технікою. Прошили сталь, увійшли всередину. Чого їм було треба?»

Відповіді не було. Він сплюнув і рушив за іншими. У холі під ногами хрустіли гільзи. Біля перевернутого торгового прилавка лежав чоловік у куртці з нашивкою «Більшовиків». Далі — ще двоє. На підлозі між ними валялися магазини й пачка сигарет, розірвана кулями. Люди, схоже, намагалися відстрілюватися, відступаючи до сходів.