Розділ 6 – Актив

Герман, Максим і Кіра вибігли на вулицю Форту. Перед очима розкинулася картина розрухи: вогонь лизав стіни, кулі свистіли в повітрі, а вибухи розривали землю. Максим окинув усе поглядом — Паладини хапали переляканих жителів, тягнучи їх у схованки за уламками стін і перекинутими возами. Сталкери, сховавшись за імпровізованими барикадами з бочок і ящиків, відкривали вогонь по темних силуетах бійців Янтаря, що насувалися з півночі. Крики поранених змішувалися з відчайдушними вигуками тих, хто ще тримав оборону — хтось кликав на допомогу, хтось віддавав накази, що гинули в гулі вибухів.

Усе навколо нього ніби сповільнилося. Він бачив, як куля влучила в Сталкера неподалік, і той упав, хапаючись за груди. Дим від палаючих будівель затягував повітря, а запах пороху й розпеченого металу різав горло. У грудях Максима наростала злість — гаряча, некерована, змішана з якимось дивним, майже тваринним страхом. Як це могло статися? Форт був їхньою фортецею, їхнім домом, а тепер він падав під натиском Янтаря, як картковий будиночок під поривом вітру.

Раптом його погляд зачепився за щось нове — масивну військову техніку, яку він бачив уперше. Вона вирізнялася серед диму й уламків своїм кольором — глибоким, янтарним, як форма бійців, що наступали. Броньована машина з низьким гудінням двигуна й гарматою на башті повільно просувалася вперед, розчавлюючи барикади. На її борту був грубо намальований символ — скорпіон із піднятим хвостом, готовий ужалити. Максим завмер на мить, відчуваючи, як по спині пробіг холодок. Це були не просто машини — це були "Скорпіони", і їхня поява означала, що Янтар підняв ставки до смертельного рівня.

— Макс! — крик Германа вирвав його з трансу. — Ти туди, до прориву! Я з Кірою допоможу тут!

Максим кивнув, стиснувши зуби. Він схопив автомат із землі — холодний метал обпік долоні — і рвонув до північної стіни, де бійці Янтаря прорвалися всередину. Його серце калатало, а злість пульсувала в скронях, штовхаючи вперед крізь хаос.

Максим просувався вперед, тримаючись низько, щоб не потрапити під шалений вогонь. Кулі вибивали іскри з металевих уламків і рикошетили від кам’яних стін, залишаючи за собою хмари пилу. Він чув, як один із "Скорпіонів" гудів праворуч, його янтарна броня блищала в світлі вогнів, а гармата вистрілювала з оглушливим гуркотом, розносячи барикади в щепки.

Попереду мелькнули силуети бійців Янтаря — троє, у грубих бронежилетах того ж янтарного відтінку, із автоматами напоготові. Вони рухалися організовано, прикриваючи один одного: один стріляв короткими чергами, другий перебігав уперед, третій тримав фланг. Максим присів за перекинутим ящиком, відчуваючи, як земля здригнулася від вибуху "Скорпіона" неподалік.

Він висунувся з укриття, прицілився й випустив чергу. Кулі влучили в першого бійця, пробивши його броню в районі плеча — той упав, закричавши від болю. Другий різко обернувся, направивши автомат на Максима, але той встиг відкатитися вбік. Кулі просвистіли над його головою, одна зачепила край ящика, вибивши тріски.

Максим видихнув, відчуваючи, як адреналін заливає вени. Він піднявся на одне коліно, спіймав другого бійця в приціл і вистрелив — три кулі влучили в груди, і той повалився на землю. Третій кинувся за укриття — зруйновану стіну, — але Максим не дав йому шансу: коротка черга прошила його спину, і чоловік осів, залишивши кривавий слід на бетоні.

Дихання Максима було важким, але він не зупинявся. Він просувався далі, тримаючи автомат напоготові. Ліворуч промайнув Паладин, що відтягував пораненого Сталкера — той волочив ногу, залишаючи за собою темну смугу крові. Праворуч "Скорпіон" розвернув башту, і снаряд влучив у будівлю, розкидавши уламки цегли й скла. Максим пригнувся, коли шматок металу пролетів над ним, ледь не зачепивши голову.

Він дістався до прориву — величезної діри в північній стіні, де бійці Янтаря вливалися всередину, як рій. Їхні постріли висвітлювали темряву спалахами, а крики командирів Янтаря — хриплі й різкі — перекривали гул бою. Максим присів за уламками стіни, оцінюючи позицію. Бійці рухалися групами по чотири-п’ять, прикриваючи "Скорпіона", чий янтарний корпус повільно просувався до центру Форту, залишаючи за собою борозни в землі.

Максим просувався вперед, тримаючись низько, щоб не потрапити під шалений вогонь. Кулі вибивали іскри з металевих уламків і рикошетили від кам’яних стін, залишаючи за собою хмари пилу. Він чув, як "Скорпіон" гудів праворуч, його янтарна броня рухалася крізь дим, а гармата вистрілювала з оглушливим гуркотом, розносячи барикади в щепки.

Попереду мелькнули силуети бійців Янтаря — троє, у грубих бронежилетах янтарного кольору, із автоматами напоготові. Вони рухалися організовано, прикриваючи один одного: один стріляв короткими чергами, другий перебігав уперед, третій тримав фланг. Максим присів за перекинутим ящиком, відчуваючи, як земля здригнулася від вибуху "Скорпіона" неподалік.

"Я можу їх зупинити", — подумав він, згадавши жар у грудях із кошмару. Він опустив автомат і простягнув руку вперед, заплющивши очі. "Давай же", — наказав він собі, намагаючись викликати силу. Тепло заворушилося в долонях, але тут же спалахнув образ Кіри — її задихання, її страх. Жар cгас, ніби його задушили, залишивши лише холод і порожнечу.

— Чому не виходить? — прошипів він, розплющивши очі. Кулі просвистіли над головою, і він схопив автомат, випустивши чергу. Перший боєць упав, діставши кулю в плече, другий обернувся, але Максим вистрелив знову, поваливши його. Третій кинувся за укриття, але коротка черга наздогнала його, залишивши кривавий слід на стіні.