1

Оля з раннього дитинства любить Різдвяні свята. Тай і хто їх зрештою у нас не любить? Напевне не знайдеться на Україні такої людини яку хоча б раз в житті не зачарували невгамовна віхола невагомих сніжинок, бадьоре пощипування за щоки міцного морозу, та владне посвистування пронизливого холодного вітру. Немає такої душі яка б не затрепетала від духмяного аромату лісової красуні-ялинки в хаті, дзвінкої коляди в кришталево-чистому зимовому повітрі, тихому поскрипуванню м’якої снігової ковдри під ногами.

Але тепер, окрім урочистого настрою, що завше слідував після кожного Святвечора, серце дівчини зігрівало ще одне феєричне почуття. Оля – закохалася. Як це трапилося дівчина нізащо не змогла б описати звичайними словами. Просто під час Новорічного балу в школі, де вона навчалася, юнка зустрілася з Петриком.

Парубок був її недалеким сусідом. Жив на тій же самій вулиці, що й вона. Досі вони неодноразово бачилися в клубі на сільських дискотеках і просто так посеред вулиці. Та тільки під час святкового балу між молодими серцями проскочила іскра, що називається – любов’ю. І сталося це звісно під час повільного танцю на який Петрусь в цей вечір запросив Олю.

Кружляючи в легкому вальсі дівчина раптово для себе відчула як в глибині її єства зароджується незвідане досі, солодке й запаморочливе почуття. То тепер Оля вже знає, що то було її перше кохання. А тоді вона просто не розуміла чого так млосно защеміло серце від одного вигляду хлопця. Дівчина не могла збагнути чому у неї перехоплювали подих в його ніжних обіймах. І звідки взялося оце зрадливе тремтіння голосу при невинній розмові з парубком.

Після шкільного балу в Олі розпочалися канікули. Петрик, який навчався в коледжі у місті теж отримав можливість побути кілька тижнів вдома. Вільного часу у юнака з дівчиною було чимало і довгими зимовими вечорами вони частенько навідувалися до сільського клубу. Тут Петрусь завзято грав з хлопцями в настільний теніс. А вона тихо стояла неподалік, спостерігала за запеклими змаганнями і потайки милувалася хлопцем.

Додому вони завше поверталися разом. Погода в цей рік видалась доволі холодною та непривітною, і щоб захистити дівчину від пекучого вітру та тріскучих морозів Петрик міцно пригортав її до себе. Тулячись до ще розпашілого грою, статного та дужого тіла юнака Оля відчувала якесь казкове задоволення й неземну насолоду. Вона була неймовірно щасливою й тішилася з кожної миттєвості які їм були відведені долею бути разом.

По святах настав час прощатися. Юнак мусів від’їжджати на навчання. На останньому, перед поїздкою, побаченні Оля з неприхованим смутком запитала у парубка:

– Петрику, ти там у місті про мене не забудеш?

– Звісно, що ні, – посміхнувся Петрусь. – Хіба я зможу забути таку вродливу й милу дівчину як ти?

І наче на підтвердження цих своїх запевнень хлопець вперше по-дорослому                                                                                                                                                                                                                                           поцілував її. Їхні вуста злилися в довгому та жагучому поцілунку. З’єдналися в такому шаленому пориві пристрасті, що дівчина від її жару ледь не втратила свідомості. Блаженство вмить охопило дівочу свідомість не залишаючи у ній більше ніяких сумнівів та запитань.

Після поцілунку, що здавалося тривав цілу вічність, юнак схвильованим голосом промовив:

– Мила, ти мені дуже подобаєшся. Давай будемо зустрічатися…

Петрик ще щось говорив та Оля його слів вже майже не чула. Пропозиція хлопця настільки вразила її, що дівчина мовби сп’яніла від почутого. В її довірливому наївному серденьку враз заграла музика справжнього кохання. Зазвучала фантастична мелодія безмежного щастя й невимовної радості. І уже ледь тямлячи себе дівчина тремтливим голосом відповіла:

– Я згідна зустрічатися з тобою, любий.

Минали дні. Непомітно злетіла зима. Дні ставали все довшими й довшими. Сонечко засвітило яскравіше. Швидко позникали снігові кучугури, наче за помахом чарівної палички перетворившись на дзюркотливі струмки талої води. А потім все навкруги зазеленіло, зацвіло. Весело защебетали пташки. Запурхотіли різнобарвні метелики. Загуділи працелюбні бджоли.   

Разом з природою буйним цвітом розквітали жагучі почуття до Петруся і в душі в Олі. Наче розкішна троянда вони розпускалися пелюстками ніжності і щирості, втішали духмяним ароматом любові, збуджували медовим нектаром пристрасті. Магія кохання легко зачарувала дівочу відомість й оволоділа всіма її думками. І ці чари були настільки сильними, що Олю кидало в жар від однієї лише згадки про парубка.

А він не забував про неї. Петрик частенько приїздив на вихідні в село. Запрошував її на вечірні побачення. Зізнавався дівчині в неземному коханні, говорив слова відданості й давав клятви вірності. Завше у відносинах з Олею був лагідним, щирим і чуйним. Поводився галантним кавалером. Вмів втішити і веселим словом, і теплими обіймами, і трепетним поцілунком.

В захопленні від юнака дівчина не помічала вже більше нікого й нічого навкруги. Тоді вона знаходилася на вершині божественного блаженства. Любов до Петруся піднесла Олю до таких захмарних висот щастя про які вона досі й гадки не мала. Могутні вітри кохання принесли на своїх крилах стільки радості, задоволення й втіхи, що звичайне життя почало здаватися якимось нереальним, навіть фантастичним.