Розділ 11. Дурна бійка.

   Похмільний ранок суботи видався важким. Повернення додому запам'ятав невиразно. Підходячи до рідного під'їзду, заскочив у продуктовий. Не роздумуючи, прикупив три пляшки кефіру.Вискочивши за поріг магазину, одразу ж одну і засудив. Полегшало. Ну, а хоч би  життя не здавалося малиною, до обіду зайнявся прибиранням у квартирі. Вимив кімнати з кухнею. Витер пил і дістав з холодильника шматок борщової яловичини, що давно валяється. Ну…ту, що з м'ясною кісточкою. Приготування своєї коронної страви зайняло загалом близько години. Ніколи не міг їсти свіже – зварянене перше. Ось не смачне воно для мене, і все! Наступного дня, нормально. А ось із запалу-жару, ніяк. Із чим це пов'язано, навіть не знаю. Може, в результаті приготування я часто пробую страву на сіль?

  Але коли смажиш  шашлик, це непорозуміння ніяк не виявляється. Тому – не розумію. Рівно о шістнадцятій тридцять одягнувся і муркотучи під ніс пісеньку з мультфільму, кинувся на побачення. Біля будинку коханої довелося постраждати десь хвилин двадцять. Зате очікування цілком виправдалося. Ірина випурхнула в повному індіанському забарвленні. Підведені очі, блискучий на сонці блиск для губ кольору стиглої вишні. Поки бродили мікрорайоном, почало темніти.

Поспішаючи, дійшли до центральної алеї Масельського. За розмовою час летів непомітно:

- Та варто мені тільки пальчиком поворухнути, як купа бізнесменів на іномарках почнуть зупинятися і, ковтаючи слини, дивлячись мені в слід, - у пориві одкровення видала Мальвіна.

- Ти переборщуєш! - З усмішкою обложив подругу.

- Не віриш? Думаєш марення? Давай сперечатися. Давай. На що?...

Я невиразно знизав плечима.

- Ось дивись! Ми саме проходили неподалік скульптури нашого найбільшого господарника Харкова. Іра підійшла до світлофора та натиснула кнопку. Через десять секунд спалахнув зелений і десятки автомобілів зупинилися в очікуванні, коли ми пройдемо.

 – Помітив! Ну помітив. По ворушінню пальчика.

- Так що ти заперечив бажання.

- А як же слині бізнесменів? - посміхаючись подрузі, спитав, озираючись на дорогу.

- Вони дуже швидко ковтають, - не розгубилася Мальвіна. - Тож погано видно. Та й у багатьох стекла тоновані.

Я засміявся.

-Ну, а що хоче володарка металевих драконів?

-Хочу кремове морозиво. І щоб більше. Більше!

Приобнявши за плечі дівчину, та  підлаштуватися під її крок, нахмуривши брови, прогарчав:

– Вперед! На абордаж кафе.

  Морозиво було чудово, супутниця бажана, а вечір підходив до своєї завершальної стадії.

Біля під'їзду Ірини, несподівано наткнулися на чотирьох мордоворотів, що чекали нас.

При нашій появі, качок, що димить сигаретою, демонстративно викинув недопалок мені під ноги.

- Ну і що це означає? - морально готуючись до бійки, запитав я.

- Тобі привіт від Павлика?

- А хто це?

- Запитай у своєї примадонни, - з цими словами амбал спробував провести двійку мені в корпус.

Добре, що до такого розкладу я був готовий.

Блокуючи плечем удар правої, встиг відбити смачний ляпас.

Негайно пробив ногою в пах.

  Придурок, схопившись за чоловічу гідність, протяжно замикав і впав навколішки. Проклинаючи всіх на світі, перекошеним ротом, спльовуючи тягучу слину, повалений боксер зло косив у мій бік.

Намагаючись тримати в полі зору друзів невідомого Павлика, що залишилися, відскочив убік.

І якраз вчасно. Біля ніг, злегка зачепивши штанину, вихором промайнув кінець арматури.

- Гей, дурні. Це вже не жарт, - тремтячим голосом заявив я.

- А ніхто і не жартує, - скалячись кривою усмішкою, заявив другий хуліган у натягнутій по самі брови чорній, спортивній шапочці.

- Гей. Я з міліції, припиняйте, - навпомацки, нашаривши в куртці посвідчення, тут же продемонстрував його на загальний огляд.

- Так, ти ще й мент, - дістаючи звідкись з-за спини сталевий прут, заявив третій відморозок з компанії, що стояв збоку до цього моменту, та мовчазно дивився на подію.

– Я при виконанні. А ну не балуй - спробував знову втихомирити гопників, що розійшлися в коло.

- Сечі його!

Я відволікся і тут же отримав у скроню ляпас. Потім ще одну. Відразу ж поплив. Як тільки зміг, прикрив обличчя від ударів, що посипалися. Били з обох боків. Сил на оборону не лишалося.

- Головне, не впасти - заб'ють – єдина думка, яка крутилася у голові.

Ірина почала кричати та кликати на допомогу.

Про себе я подумав про комічність того, що відбувається. Міліціонер, який має захищати інших, шукає допомоги у громадян. Смішніше не придумаєш.

  Про те, щоб перемогти відразу чотирьох противників не могло бути й мови.Я не чернець Шаоліня. Можна було просто втекти, але залишалася дівчина, яку гопники, не пошкодують. Тому й тримався, мляво відбиваючись та розраховуючи на міфічну допомогу.

 Прикриваючись від ударів у голову, не помітив, як четвертий Робін Гуд, що не брав раніше участі в моєму побитті, зайшов ззаду і закинув на шию зашморг.

Це було справді страшно.

Я тільки й встиг, що просунути руку під петлю, що повільно затягувалась. Потім  щось зі мною сталося. У світі зникли звуки і єдине, що я відчував,  крім ударів,  пульсацію серця у бандита, що стояв за спиною.

- Помри, - подумки прорепетував я наказ, і хватка, що стягувала шию, ослабла.

Здивований супротивник схопився за горло і, конвульсивно ковтаючи повітря, впав на землю.

  Три бандити, що залишилися, відкривши роти, дивилися на товариша, що пускав бульбашки.

- Ось ви й припливли, - зло рикнув я, спльовуючи кров на асфальт.

Від мого тіла, в бік супротивника, що валявся, відходили джгути сірої паморозі. Наче пелена туману, - відсторонено майнула думка в голові.

- Цікаво, це я тільки бачу?

Незрозуміло, звідки взялися сили. На периферії почуттів виникла звірина лють. Я стрибнув на зустріч удару гостроносого покидка в зеленій куртці. Рича, одразу, повалив на сніг. Бив по голові, поки бугай не знепритомнів. Піднявся і знову загарчав, стрибнув на його товариша, що стояв осторонь.