Розділ 9. Зустріч Нового року.

  Розділ 9. Зустріч Нового року.

  Сьогодні напередодні Нового року вдалося дуже дешево купити у «бариг» симпатичну ялинку. Зрозуміло, що зрубана десь не законно в лісі, коштувала вона на порядок менше, ніж на ринку. Звичайно, не зовсім правильно стимулювати браконьєрів, - думав я, тягнучи перев'язану як пораненого командира красуню, до себе в лігво.

– Але що робити? Поки що грошей катастрофічно не вистачає. Отже, маємо, що маємо.

Вранці, з лісовою іграшкою, часу розбиратися, не було. Тож таку радісну подію відклав на вечір. Традиції є традиції. Повертаючись після занять, у радісному передчутті, добіг до під'їзду будинку, в єдиному пориві заскочив у коридор і, не встигнувши ввімкнути світло, зачепився ногою за зелену Снігуроньку. Гучно човпнувся на підлогу, прямо біля вічнозеленого деревця. Через зуби матюгнувся. Приємно пахнуча смолою ялина скромно виглядала волохатими лапами через сітку з туго затягнутої мотузки. Краса врятує світ! – пролунав каламбур у голові.

  Незважаючи на тягучий біль у коліні, радісний настрій не зник. Напевно, всі ми родом із дитинства. Я сам на себе навіть розлютився. Що за ідіотський настрій, та щеняче захоплення! За мій, загалом невеликий вік, я не чув навіть більш-менш правдоподібного визначення краси. У голові одні шаблони. І взагалі! У всіх виразах, що описують божественну чуттєвість – суцільна безглуздість. Те саме кохання, відданість батьківщині, альтруїзм, талант. Втім, із талантом складніше. Про нього можна хоча б щось сказати, - розмірковував я, сидячи на підлозі, посилено розтираючи забиту ногу.

- Але ось питання: чому малюнки на полотнах Леонардо стоять мільйони, а перемальовані один до одного копії - справжню дрібницю. Адже в тому і в іншому випадку це буде «краса». Ну та, що врятує світ. Можна сперечатися. І не лише самим із собою. Але я впевнений! Красою тут і не пахне. Як із моєю ялинкою. До тридцять першого грудня вона чарівна і всім бажана, а потім, нікому вже й не потрібна. Та й із написаними творами. За соціалізму цілували письменника мало не в ясна, а настав дикий капіталізм, то відразу забули. Я сів на встановлений у коридорі пуфик, злегка здивувавшись від асоціацій, що нахлинули, з улюбленими мною творами «давнини глибокої». Адже не у витонченості написання текстів справа. Правильно? Як на мене, критерієм добротності завжди є талановита віха головного героя, після якої він змушений змінюватися. Тобто ті ж складні, сильні почуття, які волею – неволею приміряєш на себе. Немов шубу з царського плеча, - відновлюючи кровообіг, думав я, намагаючись відволіктися від болю. Я люблю читати, але раніше не замислювався над текстами. Подобається чи не подобається. Усе! Думаю, це начебто викрутасів психіки, коли відчутний текст порівнюєш із собою, мимоволі замислюючись, а що зробив би я. Та й розкручений піар. Як без нього. Зітхнувши, я поліз діставати захований під ліжком ящик з іграшками. Чомусь у голові стояла всяка нісенітниця. Якийсь асоціативний ряд. Після роздумів про красу, також потираючи ногу, перейшов на протести партії зелених, побачених у телевізорі. Адже як не крути, це не що інше, як пропіарена акція з вибивання грошей. Якби вони, щось хотіли робити, запропонували б населенню, за умовно здані у вторинну сировину пакети та макулатуру, ті самі штучні ялинки. Це було б справжнє діяння. І не довелося б мені, як і багатьом іншим, сумлінним покупцям, купувати зелену красуню у браконьєрів. А так – одні слова. І то лише з екранів телика. Замислившись, я зрозумів, що незадоволений собою і такими роздумами виправдовую не гідну поведінку із покупкою. Це напружувало, тому, не відкладаючи, почав готуватися до свята.

   Вбираючи зелену "принадність" скляними кулями думав про свою відмову прощатися з альмо-матер разом з групою. Якось це виходило по-дитячому.

  Саме розлучення з улюбленою навчальною програмою, колишні одногрупники вирішили провести в пафосному центральному ресторані міста, приурочивши його до Нового року. З мого скромного прискореного курсу випускні здали все. Здебільшого, на відмінно. Мені ж було начхати. Я просто вивчив, і одержав «задовільно». Десь навіть отримав пару четвірок. Напевно, викладачів совість замучила.

  На грандіозну п'янку в шинку, під надуманим приводом – не пішов. Зізнаюся чесно. Банально стало шкода грошей. І ось сьогодні черговий Новий рік. День якось не задався. Вечір, передбачувано закінчувався похмурим настроєм. Нарядна ялина вже не радувала. Може я виріс? Накрапуючий дощ лише додавав у цю вогку дійсність темних фарб зимової туги і невизначеності. Снігу не було й близько. З телевізора оголосили, що в такій погоді винен антициклон. На мене накотив якийсь сплін. Кудись іти у гості, не хотілося. Та особливо й нікуди! Дістав старі фотографії, витягнуті з шухляди кухонного столу. З щільних чорних конвертів із фотографіями потягло минулим. Захотілося повернутись у свою юність. Або навіть у дитинство. Назад до мами з татом. До того, хто безтурботно крокував життям. Туга! Відкрив старий зошит. Пожовклі сторінки викликали ностальгію. Шкільний щоденник. У середині, навіщось перекладеною засохлою квіткою, натрапив на вірш. Як актуально! Саме до мого сьогоднішнього настрою.

Пеленою з молочної пінки

Немов ширмой плетенною тінню,

Новий рік уповільнює стрілки

Ставлячи разом наз із ялинкою.

Білий сніг на дворі світеться

Ліхтарем із подій минулого.

Ох, як хочеться зразу вирости

Може доля  тоді і змінеться?

  Зі сльозами на очах я уткнувся у вікно. Стало сумно. Дитячий садок, штани на лямках. Смішно! А колись це було так важливо. Але тоді були живі батьки. Як це було давно… Я зітхнув. Якесь не веселе свято. По осінньому мерзенне і незатишливе. Сварка з одногрупниками, котрі до останнього запрошували до ресторану, не додавала радості. Знову зажурився. Обійнявши себе за плечі, зіщулився від думок, що накотили. Щось сильно я розклеївся. Не притаманне майбутньому міліціонеру бути романтиком. Погони не дозволяють. Я хмикнув. Піду готувати їжу на свято! Тут же боягузливо прослизнула думка.