Розділ 6. Договір.

   У неділю, на центральній барахолці, вчасно згадавши, що необхідно думати і про душу, а не лише про кусень хліба, я придбав репродукцію картини «Дорога». Прізвище автора мені нічого не говорило. Прийшовши додому, повісив у себе в кімнаті перед письмовим столом. Ліс. Піщана стежка вьєтся між деревами. Густа різноманітність зелені, без людської суєти. Відриваючись від книги, суботнього вечора, після покупки репродукції, періодично милувався могутністю природи на ній зображеній. Вихідний сам собою налаштовував на ліричний лад. Коли ліг спати,  високих думок не було. Ранкові поїзди до  учбового заклада, у переповненому громадському транспорті - втомили. Постійне недосипання забирало всі сили без залишку, і чесно кажучи, подумати про вічне не було ні сил, ні бажання. А ось уранці сталося диво.

  Розплющивши очі, мимоволі зачепив залишок переданого мені послання.

  Із заплющеними очима, не поспішаючи, спробував розкрутити чужі для мене думки. Запам'ятавши, різко схопився з ліжка і швидко переніс їх на папір. Це було щось…

  Пам'ятаючи з книг, що спілкуясь з надприродним, потрібна гранична обережність, спробував налагодити діалог із таємничим співрозмовником.

- Майстер, відповідай. Як мені жити?

  Вогненний смерч, що виник у підсвідомості, почав переливатися блискучими вогниками. Несподівано в голові промайнули цілі потоки словесної мішури. Швидкість цієї абра-кадабри лякала. Я нічого не розумів. Віскі стискало, наче розжареним обручем. Але, в якийсь момент, мова, що звучала в голові, сповільнилася і перейшла в більш спокійну, віршовану форму. Я почав хоч щось розуміти.

Чоловічий баритон у голові, що пухнуло від тиску, несподівано прогримів:

Чого ти прагниш? Бути чи не бути?

Коли ламає долю на шматки,

Піднявши руки, ти не спиниш долю.

Легко пропасти, як у хащі йти.

  Я скривився від настирливого шуму. Заплющив очі. Дивно. Невже хранитель намагається повчати мене рядками з Гамлета? Чи це вже не Шекспір?

  Вогненний вихор перед внутрішнім поглядом несподівано розхвилювався, зміщуючись у бік. Вогники знову прийшли в рух, а потім, той самий чоловічий бас, з зростаючою енергією, почав втовкмачувати у голову римовану інформацію.

Все або є, чи тільки буде.

Порожня думка, тебе погубить.

У колес правди стоять не спиці.

 Вони там зайви - шукай синицю.

Дурним  прогнозам не  піддавайся, 

Почав ідти - не зупиняйся.

Працюй на себе - так краще буде.

Життєвий досвід тебе розсудить.

Від жаху я здригнувся. - Працювати? Де?

– Може, ну цю міліцію? І мій шлях у підприємництві? Помічник, відповідай, - подумки перенаправив питання, що виникло.  Бас змінився на трохи чутний шепіт, а вогняний вихор у моїй свідомості плавно обертаючись, перетворився на клубок вогню, що мирно світився. Я ледви розрізняв ніби з нізвідки римовану скоромовку.

Все або є, чи тільки буде.

Порожня думка, тебе погубить.

У колес правди стоять не спиці.

 Вони там зайви - шукай синицю.

Дурним  прогнозам не  піддавайся, 

Почав ідти - не зупиняйся.

Працюй на себе - так краще буде.

Життєвий досвід тебе розсудить.

-  Кабздець. Реально. Нісенітниця якась, -пересмикнув плечема.

- І це інформація? Я нічого не зрозумів.

Вогонь зник, ніби і не з'являвся. Я засмучено хмикнув, зрозумівши, що переписав вірш, що звучав у голові, в один із зошитів, що підвернувся. Це були лекції з вогневої підготовки. Та простить мене товариш полковник!

  Ясно, що зараз я нічого не зрозумів, але все ж таки сподівався розібратися як у своєму почерку, так і в записаних словесних нагромадженнях. Спробував зробити це відразу... Проте, розбираючись, щось розумне із записів витягнути не зміг. Або я тупий, або все це пусте! Втім, перший млинець грудкою. Притому, що контакт таки був! І вірші цьому підтвердження.

  Хоча, кому ця словесна діарея потрібна? Бла, бла, бла. Втім, попри все, контакт з'явився. Я ще не уявляв як поводитися і що з цього випливє.  Але то був прорив! Мій внутрішній співрозмовник відповів мені. Схоже, що душа прокинулася! Адже, правда - чудово. І що з цього випливає?-знову надовго замислився. 

Та  визначиться з подальшим ставленням до проблеми було ніколи. Сумно, але ранок чекав реальних, а не міфічних продовжень. Про прорив у підсвідомість довелося на якийсь час забути. Монолог у голові не повторювався.

Тому, перед тим, як йти закуповуватися їжею наступного тижня, спробував розібратися з думками. Посівши за письмовий стіл, почав міркувати:

  - Панацея від усіх проблем, є рівновага…

Я із заздрістю глянув на усміхнену фігурку медитуючого Буди, встановлену майже рік тому на полиці біля вікна. Зітхнув... Східний мудрець, колись змусив переглянути весь мій напрацьований досвід життя. Стосувалося це насамперед стану організму. Адже що таке здоров'я? Дивно, але багато хто навіть не здогадується. А відповідь проста. Як не дивно – звичайна рівновага протилежностей. Рівень самої рівноваги визначається внутрішнім відчуттям. Будучи активним, воно прибирає і відновлює негативні наслідки, що давлять на організм, стаючи пружиною будь-яких подразників. Рівнавага заспокоює всі піки, призводячи людину до стану гармонії. Але тут з'являється дилема. Як навчитися входити в такий стан і що для цього потрібно? Насилу, але я знайшов вихід. Розмірковувати на цю тему дуже допомогло перебування медитації спокою. Але зараз не про це.

  У своєму щоденнику, без роздумів, швидко записав, чим маю зайнятися найближчим часом. А саме: розвинути чутливість, та налагодити за допомогою технології контакту, взаємозв'язок із душею. Що це таке? Кхм. Дехто називає цю практику викликом внутрішнього голосу. За допомогою цієї техніки можна покликати свою внутрішню сутність та домовиться про взаємодопомогу. Це за описом. До сьогодні вона в мене не виходила.  Але, відчуваю, що настав час знову пробувати.