Розділ 5. Полювання.

  З першими променями РаАтума ми з Раїсом вже підіймалися у гори. Місце майбутнього полювання я продумав заздалегідь. Ось що означає безсоння від перезбудження!  Вирішивши здивувати односельців, на полювання ми вийшли з бажанням завалити печерного ведмедя. Цієї тварини в племені  побоювалися через величезний розмір і злий характер. Я  ж його не боявся, бо був із досвідченим напарником та у чудовій фізичній формі.

  Бігти нам спочатку довелося по кам'янистих схилах, а потім, огинаючи великі стовбури повалених бурею дерев,  долаючи  всілякі  перешкоди, перелазити через завали буреломів. І так усю дорогу. Піднявшись на найвищу гору в окрузі, я з якимось новим відчуттям подивився

на село, що залишається в долині. Будиночки з висоти виглядали маленькими,  кольоровими цятками, що відрізнялися лише забарвленням очеретяних дахів, або, в деяких випадках, розмірами.

 Ще трохи, і я зможу стати повноцінним чорним ангелом, - із захопленням подумалося мені.

 - Тим, хто став  зв'язком між дикою дійсністю і ось таким, як моє село, організованим проявом нави.

Мені стало якось легше на серці.

  Раїс явно не був спантеличений таким легковажним настроєм. Ідучи за мною, він весь час бурчав, що вибирався на заслужений відпочинок, а не на виснажливе полювання для яких ось   гостей. Зразу видно: не виспався!  Я його дуже  розумів.

Бурчав Раїс довго. І тільки спускаючись униз у глибоку гірський каньйон, де жили кровожерливі звірі, напарник зібрався.

Ми  повільним кроком пробиралися до місця проживання лютих тварин.

 Темне склепіння крон дерев було недосяжним для світла. Переплітаючись між собою, гілки відкидали на землю химерні тіні. Окрім жовтуватого моху, під могутніми стволами нічого не росло. Стояла гнітюча тиша. І тільки-но наші ледь чутні кроки порушували цю стійку рівновагу звуків. Царство печерних ведмедів! Самі звірі були велетнями за розмірами, але до безумства безглуздими. Живучи в скелястих ущелинах, вони ніколи не заходили за відміряні для себе ділянки, полюючи в межах якихось своїх, вибраних тільки ними меж. Зупинившись недалеко від місця майбутнього полювання, частина денного часу, що залишилася, ми з Раїсом присвятили підготовці до нападу на смертельно небезпечного хижака.

  Вирізали дві довгі жердини. Нанизали на них заздалегідь приготовлені кістяні наконечники, туго обмотавши їх сирими ременями. Також знайшли між деревами рогатину, що підходила до полювання. Підсилили її тупими набалдашниками, отриманими на селі, і також щільно перемотали шкіряними смужками. Цілий вечір провелиу спостереженні за печерами, та їх мешканцями.

  На ніч залізли на розлоге дерево, що стояло поруч  з межами  володінь ведмедів. Було не до сну. Переживали. Але звірі нас ігнорували. Може, й відчували присутність, але так високо на дерево їм було не піднятися. Та й не такий великий для них видобуток. Дрібні комахи! Спостерігаючи за печерами, дочекалися, коли у  найближче від нас лігво повернеться господар. Після цього заснули. Спали уривками. Вранці почали готуватися до майбутнього дійства. Перед  полюванням, вирішили, розділиться. Мені належало виманити хижака з його житла, Раїсу ж, зробити так, щоб ця купа м'язів перетворилася на свіже м'ясо.

  Діставшись до печери, я трохи забарився. Мабуть, через паралізуючий  страх. Але згодом зібрався. Вже не думаючи ні про що, став безцеремонно кидати у  чорну пащу лігва каміння. Ведмідь прокинувся і розтривожено почав  ворушиться у  лігві. Я тут же відбіг на відстань у десять мір росту і завмер.

  Свого часу мені доводилося здалеку бачити подібних хижаків, але звір, якого ми з Раїсом виманили з його лежбища, перевищував усі мислимі, та немислимі розміри. Довжиною в півтора зросту ангела, висотою в половину воїна, цей гігант не знав собі рівних. Його масивне тіло, що складалося з одних м'язів, здавалося, ніби створене Марою лише з однією метою. Вбивати! Не дарма в рідному селі, подібних тварин називали «нічна смерть».

  Полюючи далеко після заходу сонця і так нестерпно розбуджена мною під ранок животина, жадала крові порушника свого спокою. Темно-коричневе хутро, з боків збите від бруду і стирчаще у  різні боки, привертало увагу. Проте наповнені ненавистю очі – лякали до гикавки,  мимоволі змушуючи опускати погляд у липкому страху.

  Хижак вибрався з просторого житла і злісно подивився на здобич, що його  розбудила. Тряхнув головою і перед стрибком, почав підгортати під себе дрібне каміння.

- Зараз стрибне, - тільки й встиг подумати я, як звір невблаганним смерчем рвонув у мій бік. Раїс же, сховавшись неподалік, лише цього й чекав. Вискочивши з-за скелі воїн, щосили кинув у спину хижака, спис. Древко з хрускотом увійшло й застрягло в тілі велетня. Ведмідь різко розвернувся. Тепер прийшла і моя черга кидати приготовлену тонку жердину з подовженим наконечником.

   Злісна тварина заметушилася, явно не чекаючи, що з мисливця сама перетвориться на здобич.

Поранене, але від цього не менш грізне, воно знову розвернулося, і довгими стрибками помчало в мій бік. За ним, підстрибуючи і огинаючи велике каміння, поспішав Раїс.

  Хижий звір, не розбираючи дороги, прагнув дістатися мого тіла. Мені було реально страшно бачити цю розлючену  гору м'язів. Але страх якось відійшов на другий план. Що я злякався – це так. Але не схибив. Підхопивши рогатину, що лежала біля ніг, не замислюючись, виставив її на шляху лютого звіра. Розбираючись з несподіваною перешкодою, хижак навіть не помітив, як мій товариш, що підібрався ззаду, з усіх сил увігнав різець хреста йому у шию.

  Сил у тварини ще вистачило,  щоб обернутися. Погано утримуючись на лапах, звір загарчав і одразу попрямував до нової мети. Я ж, покинувши рогатину, вихопив хрест, і, не роздумуючи, повторив вдалий удар друга, проткнувши шию гіганта зі свого боку. Печерний ведмідь важко зробив кілька кроків, зупинився і, важко дихаючи, завалився на бік. Знову підвівся і знову не втримався на лапах.