Розділ 1. Історія роду.

   День міняє ніч, а ніч – день. Все циклічно, переміщаючись спіраллю буття, від життя до смерті. Батько вмирав. Тугий запах ліків стояв у комунальній квартирі, нещодавно живої і веселої моєї «берлоги». Минуле  життя перемістилося  наче в інший вимір. Проданий за безцінь батьківський будинок у селі, не рятував становища. Просвіту не передбачалося. Розпач і безвихідь не давали шансу завмерти та озирнутися. У подібній ситуації думаєш лише про те, як викроїти зайву хвилину на сон.

  Після смерті мами батько здав протягом трьох місяців. Його повний раціоналізма розум, та спокійне життя змінилося на плаксиве копання у своєму внутрішньому світі, існування якого до хвороби навіть не передбачалося.

  І, ось, як наслідок – Рак. Такий  невтішний вердикт лікарі видали, після тижневого обстеження, натякаючи на погану екологію.

  Мені ж здавалося, що хвороба виникла від безвиході, від вовчої туги за минулим... Операція, яку провели  навесні, лише віддаляла неминучу розв'язку. Передавлені лімфатичні вузли гнали лімфу у ноги, і вже місяць тато пересувався лише спираючись на моє плече.

На додачу, памперси, які використовував батько,  і так яскраво розхвалювали по телевізору, були хороші лише для невибагливих немовлят. У побуті,  від пролежнів та роздратувань вони не рятували.

 У моїй давно усталеній картині життя все полетіло у прірву. Відчай притупився від повсякденності. Осіннє похолодання непомітно перевалило на зиму, а з таким трудом добуваєме через треті руки знеболювальне, перестало нести  полегшення. Хвороба, ламаючи батька, робила його жовчним та злим.

Окрім бажання піти у  небуття за мамою, іншої потреби у нього не виникало. Жахливо, але і я, і він, розуміли, що майбутній перехід за грань - єдине, що могло зняти цю біль…

 Як простими словами висловити відчай? Страх  істоти, що боїться глянути за пелену сьогодення... Інший образ на думку не спадає.

  Мій сон був чуйним і уривчастим через необхідність щогодини перевертати батька з одного боку на інший. Зважаючи на проблеми, вже й сам я боягузливо подумував про відхід у  інший світ як найпростіше звільнення від усіх земних напастей. Це стало нав'язливою ідеєю. В одну з ночей, я з величезним благанням просив прийти оспівану в сказаннях минулого «таємничу незнайомку» і забрати непотрібне, обридле життя, як моє, так і батька.

 Чомусь у пам'яті спливло ім'я Мара. Слов'янський жах чертога. Стародавнє лякало предків. Моя хвора уява, ніби зазнала тиску ззовні, та  завібрувала тихим перешіптуванням голосів.

Мара ... Мара. Зазвучала музика. Спершу тихо. Потім все голосніше та голосніше. Щось незвичайне. Прийшло розуміння, що це колискова. Колискова ... для ангела.

Звуки то стихали, то знову здіймалися гуркотом прибою. Я з ще більшою пристрастю почав просити аудієнції із вічністю.

 «О  всевишній. Додай мені Болю… Ще більше болю!"

Несподівано я заспокоївся. Час ніби завмер. У голові зашуміло, піднявся тиск і спалахом накрило заціпеніння. У  частки секунди, на зміну моїй свідомості, увірвалося щось чуже, непідконтрольне мені. Ламаючи волю, ця всепоглинаюча сила впевнено несла мене за хибну грань невідомого.

***

  «Мара. Богиня всього, що виникло насправді. Мати всього. Дай мені витримку та спокій прийняти свій шлях. Я, Раяк, з гілки Маратів, прошу  зміцнити  мої сили, щоб витримати випробування, взяте на себе».

  Так я, воїн клану чорних ангелів, що пройшов повний цикл навчання у школі Анов закликав до покровительки  роду, богині сущого, шанованої в моїй сім'ї понад усе.

  Наразі я виконував  чергове завдання громади. Не спалося. Думки роїлися в голові настирливими мухами. Мені тільки виповнилося два ювілею, але я виглядаю старшим. Загрубіла шкіра, вперта складка між бровами і вічно оцінюючий погляд карих очей, напевно, накидували пару - трійку циклів до мого віку. Та й шрам, що розсікає щоку з лівого боку, не сприяє образу наївного юнака, змушуючи замислитися про мою діяльність. Дивно, але випробування у вигляді школи бойових мистецтв змусили мене передчасно подорослішати. Багатьох у селищі це лякає.

  Я, розслаблено лежу біля вогнища в печері, заплющивши очі і обмірковуючи своє непросте, досить прісне життя в племені. Улюблена мною ущелина, де я знайшов притулок, досить незвичайна. Скрізь, на всій її протяжності, очі тільки і роблять, що натикаються на грона,  дрібних, потворних грибів. Температура всередині покритих темним нальотом стін,  протягом усього сезонного циклу залишається постійною. Мені мерзлякувато. Холод печери заспокоює біль від подразників на животі, де в області сплетень Ра знаходиться закріплена мною дорогоцінна дрібничка. Чудова іграшка застиглого світла! Прозора, як гірська крапля води – сльоза життя. Яскравими сполохами на гранях, ця коштовність заслуговує на милування собою. Розміром з лісовий горіх, вона зберігає у собі таємницю нашого роду,  що народився за допомогу  грибів  у цих пустотах. Ці незвичайні потвори, що мешкають у ущелині гори, куди я забрався, з'явилися одночасно з першими ангелами. У всякому разі, так говорили в племені. Але особисто я цьому не вірю. Підозрюю, що ця подія сталася набагато раніше. І думаю, що розрослі купи грибів по всіх стінах, зіграли не останню роль у появі духу Наві у цьому, настільки таємничому місці.

  Втім, старійшини громади заперечують вплив грибів на незрозумілий феномен. Виникнення духів вони приписують нашому світилу РаАтуму, що створює живе. Але як на мене, це наївний лепет. Звичайна гарна казка старших!

  Адже світло проникає скрізь, а крім цієї ущелини, подібні сутності ніде не з'являлися. Та й такої кількості грибів в інших підземних пустотах я не зустрічав. Чомусь вони росли саме тут. Що сприяло цьому, незрозуміло. Може й справді промені РаАтума дали з'явитися сонячним духам археям? Може й так. Не знаю. Але саме через таких ось незвичайних постояльців, печера  і заслужила свою назву – колиска духів. Самі вони, якщо їм якимось чином вдавалося зачепитися за розумного, розвивалися, згодом перетворюючись на цілком самостійну сутність. Живучи в тілі, загадкове породження Наві, переймалося переживаннями свого сосуду душі, підлаштовуючись під його життєвий цикл, через деякий час посилюючи навички, та наводячи лад у наданому тілі.