13

- І як все пройшло? Все як ти хотіла? - запитує Борис, коли сів у машину й завів мотор. - Чи ти там їх підчікувала? 

- Нікого я не підчікувала, - відказую й прищибаю пасок безпеки. - Вони вийшли самі, коли я вже замикала двері. 

- Ага, ага, саме, тому ми запізнюємося, - відказує, керуючи машиною. 

- Ні, ми запізнюємося, бо зламався кран і довелося ще раз переодягатися. Треба викликати майстра.

- То, виклич, - просто промовив хлопець.

- Ти, Борисе, не забувайся. Тут немає публіки для якої потрібно грати, - суворо сказала і подивились одне одному в очі. - На дорогу дивись.

- Я лише на секунду поглянув на Вас, - й знову він дивиться на дорогу. 

Невідомий номер

Що то були приставання?

Не може цього бути. Сьогодні зранку я залицялась до однієї особи чоловічої статі й це був Ярослав. Невже, він має мій номер? Він знову хоче мене обіграти? Ні, цього немає бути. Він має бути моєю іграшкою в руках, а не я його. 

Сиджу за своїм робочим столом і не можу збагнути хто надіслав ці повідомлення. Секретар пішов обідати, а я запрацювалася, що поїсти не вийшло. Прийдеться добре повечеряти на діловій зустрічі. 

- Ладо, - без стуку заходить Борис, - я приніс тобі круасан і лате, - ставить на стіл.

- Дякую, - посміхнулась. - На сьогодні ти можеш бути вільним.

- Я щось погано зробив? - здивовано дивиться на мене. 

- Ні, чому таке дивне питання? Ніби я тебе ніколи не відпускала раніше.

- Взагалі-то такі було, - пробурмотів собі під ніс. 

- Що ти там сказав?  - підняла брови до верху. 

- Нічого, вихідний, так вихідний, - з радістю відповів. - До завтра! - й швидкими кроками вийшов з мого кабінету. 

Відкладаю ділові папери на край столу, втомилась, бурчить живіт. Піднімаюсь з стільця і йду до вікна, яке показує місто. Дерева розцвітають, дуже гарно. Подивилась на ручний годинник, вже пора їхати. 

Через величезні автомобільні затори, запізнилась на півгодини. Якби це був дуже важливий клієнт я би сильно зараз перепрошувала й хвилювалася, що від цього мені відмовлять в угоді, проте там сидить  мій типу колишній хлопець. Він то думає, що зустрінеться з Мартіном. Посміхаюсь і йду до столика, де вже сидить чоловік.

- Добрий вечір, - вітаюсь і сідаю навпроти нього. 

- Добрий, а де Мартін? - здивовано дивиться на мене.

- Я замість нього. Як дружина? - запитую, але самій байдуже до цієї відповіді.

- Добре, а як ваш хлопець-секретар? - з викликом дивиться у дівочі очі. 

- Шикарно, якраз сьогодні забере мене додому після нашої зустрічі. Тоді залишимо пусті балачки на потім і обговоримо роботу. 

Ми поводили себе як дві ділові люди, ніби й не було ніякого спільного минулого. Забула, що він зі мною зробив, просто обговорювали наший спільний проєкт. За цей час я встигла проголодатись. 

- Думаю, що на сьогодні досить, - сказала й оберлась на спинку стільця. 

- Гаразд, - без зайвих заперечень погодився чоловік. - Що будеш їсти? А, то ми такі досі нічого не замовили, крім кави, - дивиться в мої очі, а мені хочеться просто потонути знову в них на мить, попри те, що можу знову обпектися. 

- О, - дивлюсь на ручний годинник, - думаю, іншим разом. Вже пізно пора повертатися додому.  

- Тільки сьома година вечора, - зауважив співрозмовник. - Чи вам забороняють їсти з кимось іншим?

- Ні, - втручається в нашу розмову Борис, - просто у мене з коханою інші романтичні плани, - подав мені руку, встаю і тримаємося за руки. - Ладо, не будемо заважати одруженому чоловікові, він повинен у таку пізню годину проводити вдома.

- До побачення, - коротко попрощалась з  Ярославом, на нього обличчі читалось не задоволення від фрази, яку сказав Борис. 

Вийшли з кафе. Сіли в машину, хлопець завів мотор і ми поїхали у знайомому напрямку.

- Як ти мене знайшов? - запитую, адже не казала, де сама проходитиме зустріч.

- Просто зайшов у цей ресторан і почув знайомий голос, - відповідає, не зводячи очей, з дороги. - Погодьтесь, це вийшло феєрично й дуже вдало. 

- Ти шпигував за мною? - дивлюсь в його сторону. 

Погоджуюсь, що він вдало вирулив ситуацію. Навіть вдячна, що так вийшло, проте сумніваюсь, що секретар просто так зайшов поїсти у ресторан, де була я. Чоловіче тіло не видає ні хвилювань, ні жодних інших емоцій, окрім спокою.

- Так, - просто відказав.

- Яке ти маєш право слідкувати за своєю керівницею? - починаю злитися на співробітника. 

Охоплює обурення. Дала йому вихідний, а він слідкування влаштував. Хто він такий? Що з ним? Він раніше таким не був. 

- Я знав, що Вам пригодиться допомога й не помилився. Якби мене там не було то б, той чоловік не дав би вам спокійно піти й могло ще щось гірше статися.

- Зупини машину, - наказним тоном промовляю. 

- Ми ще не приїхали до вашого дому. Ви не повинні у таку пізню пору повертатися самі додому. 

- Я тут головна, тому негайно зупини машину! - викрикую. 

- Гаразд, - погодився юнак, зїжджає з дороги й зупиняє автомобіль на узбіччі. 

- Я забороняю тобі слідкувати за мною. Дивись мені в очі, - повертає голову у мій бік. - Тебе оштрафовано на 500 грн з вашої заплати за переслідування керівниці. Вам зрозуміло?

- Так, - спокійно відповідає, а сам зжимає руки в кулаки. 

Тут повинна злитися тільки я, а не він. Цей хлопчисько насмілився порушити мою приватність. Раніше такого не було. Давала вихідний і ми зустрічались наступного робочого дня. 

- Але погодьтесь все пройшло класно, - намагається покращити ситуацію, на чоловічому обличчі з’являється посмішка.

- Не посміхайся, бісиш. Просто бісиш. Я головна тут, ти ніякого права не маєш робити. Може, я хотіла, щоб він мене зупинив? Може, я хотіла його спокусити на подружню зраду цієї ночі? 

- Тоді б ти не погодилась піти зі мною, - зухвало відповідає й дивиться з викликом.