8

- Так, згодна, - зірвались слова з моїх вуст. 

- Це добре, -  його рука торкнулась моєї, від цього дотику пройшло легке тремтіння. 

- Коли розпочнемо? - іншою рукою поправляю неслухняне пасмо волосся. 

- Сьогодні, - посміхається, а мій холодний лід на серці почав танути від чоловічого погляду, посмішки й дотиків.

Й швидко спливли години нашого першого побачення. Ярослав розказував смішні історії і жарти популярні з соціальних мереж, які до цього моменту не могла зрозуміти. Юнака це дивувало, адже вважав, що всі це знають, але як виявилось я літаю у іншому паралельну світі. 

Мені подобається так дізнаватися світ, пояснення вже, майже, мого хлопця набагато цікавіші, ніж будь-які нудні пояснення у школі чи просто гуглення в інтернеті. Манера подачі є чимось особлива. Хочеться, щоб так тривало вічно. 

Після ситної вечері, однокласник запросив на каток. На щастя, ми обоє вміємо кататися. Красиво кружляли, не звертаючи увагу, на дітей і дорослих, весь світ був наче тільки для нас. Дивимося одне в одному очі, великі сніжинки ще більше додають романтичної атмосфери на фоні яскравих ліхтарів посеред темного вечора.

- Ти красуня, - шепоче на вухо, коли ми стоїмо біля під’їзду. 

- Дякую, що підвіз, - приємно провели з ним час. 

- Будь ласка, більше посміхайся тобі це личить. Завтра зустрінемося?

- Ще не знаю, треба подивитися, які у мене там є плани у записнику, а то не пам’ятаю, - хоча й так знаю, що більше справ немає. 

Хочеться, щоб зараз він ще раз ніжно поцілував, хочеться запросити його на каву, яка може перерости в щось більше. Ярослав би цілував до ранкової зорі дівочі губи, ключиці, плечі, шию та інші частини тіла. 

- Ну, мені вже потрібно підніматися, - невпевнено промовляю. 

- Може ще один поцілунок? - грає своїми густими бровами, теплими руками охоплює моє обличчя,  наші вуста зустрічаються.

- Бувай, до завтра, - ще один мимовільний поцілунок і однокласник йде до своєї машини.

- Я ще не сказала чи буду вільна, - кажу й посміхаюсь.

- Ці ваші дівочі штучки, я знаю, знаю, що ти будеш вільна, - підморгує і сідає в автомобіль.

Ох, може й дійсно сказати, що маю плани й зустрінемося з ним через день.  Поглядом проводжу машину й коли вона зникає з мого горизонту, тоді прямую до своєї квартири. Серце досі шалено калатає від відчуттів. 

Одразу переодяглась у теплу піжаму й заснула з посмішкою. 

Так добре вже давно не спала. Прокинулась з піднесеним настроєм. Вмиваюсь, чищу зуби й, приспівуючи, готую собі сніданок. 

Містер Бонд

Доброго ранку, то що ти там заглянула у свій робочий графік? Є вільне місце для нашого наступного побачення?

Шоколадна леді

Так

І мене перебиває телефонний дзвінок від матері.

- Доню, привіт, - лунає на тому боці слухавки.

- Привіт, мамо, як ти?

- Добре, а ти?

- Теж. 

- Я хочу, щоб ти сьогодні до нас зайшла в гості.

- У нас якесь свято?

Намагаюсь згадати всі дні народження родичів, та, ні, ніби й нема. Якійсь інші свята, теж, не можу пригадати. Батьки зазвичай запрошують додому, коли щось відбувається. 

- Ладо, ну, не завжди ми тебе кличемо додому, коли у нас свята, - обурюється ненька.

Ой, дуже дуже часто так, коли з’їхала з дому. Вони раді мене бачити, але хочуть провести час наодинці, подорожують раз на місяць у різні країни, то через роботу, то через бажання відвідати нові країни й дізнатися краще їхню культуру.

- То, чому це раптом таке запрошення?

- До нас мають прийти гості й ти повинна мені допогти з приготуванням їжі.

- А чому це я повинна? - кладу телефон у іншу руку. 

Перевертаю млинець, який ще б трохи й згорів. Відволікають мене, а потім буду їсти чорняві налисники. Щось мені підсказує, що накаркала вчора з цими справами. 

- А хто як не ти мені допоможе? Приїдь через годинку, обіцяю ми швидко впораємося й будеш займатися своїми справами.

- У мене є плани, - не подобається, що мене ставлять перед фактом, хоча я доросла людина. 

- Доню, будь ласка, - ніжним голосом просить.

- Добре, я після сніданку, приїду.

Не було планів, тепер вони є. Виходить не збрехала, що матиму щільний графік.  Я спробую звільнитися швидко, якщо ще тоді він матиме час. 

Після  чудового сніданку, одяглася тепло, трохи нафарбувалась і пішла на трамвай. Сьогодні дуже холодно, рукавиці від морозу не рятують. Навіть сідати на сидіння не хочеться. І через три зупинки пройшла десять хвилин і сходами підіймаюсь на п’ятий поверх.

- Привіт, доню, - привіталась мама, зустрічаючи мене на порозі. 

- Привіт, - знімаю з себе верхній одяг. 

Тепло будинку одразу охоплює мене. Кайф. З кухні доноситься приємний запах їжі, який такі манить і манить. Проходжу туди й вже лунають вказівки від господині цієї квартири:

- Ладо, спочатку поріж варені яйця, потім ковбасу, далі майонез й кинеш до тих овочів, що у мисці. 

- Добре, - відповідаю й пристаю до роботи.

На кухню дуже спекотно, хоч бери й ходи в літньому одязі, але коли потрапляєш поза її межі, то знову повертаєшся до холоду. За розмовами й приготуванням їжі час швидко сплинув. Не було миті, навіть заглянути в телефон. 

- Ти точно не хочеш залишитися на вечерю? - запитає ненька, стоїмо у коридорі, одягаю шапку й куртку. 

- Не хочу, - відповідаю. - До вас прийдуть гості, які хочуть провести час з своїми однолітками, а дівчина з іншого покоління явно там зайва.

- Ось візьми, - вручає мені пакет із лотками у мої руки. - Ти старалася, тому візьми. 

- Дякую, - цілую її в щоку. 

- І тобі, доню, дякую, що допомогла. Гарного тобі вечора, - посміхається і зачиняє двері за мною. 

Вечір. Вуличні ліхтарі яскраво світяться. Лахматі білі мухи чудово літають і кружляють. Чудова новорічна атмосфера. Їду трамваєм додому, людей не багато й все таки заглянула у соціальні мережі.