Глава 46

Ліка
* * * * * * * * *

Я, здається, вирішила все, але я не можу так поступити з Віктором. Він так багато для мене зробив і ні разу не зробив боляче. Може це через те, що я не відчуваю до нього нічого? Зараз від мого одного єдиного слова залежить доля декількох людей. Все ж таки, яка сила слова, не задумувалася я раніше про це. Все хватить мовчати, а то моя пауза затягнулася і так, зараз все зміниться. Отож, я…

Раптом якась жінка залітає і біжить до нас, що відбувається? Хто вона? Вона підходить до Віктора і дає йому ляпаса. Я в шоці, що зараз відбувається?

- Ти ж казав, що самотній,- ухх, від такого удару точно залишиться слід.

- Що ти тут робиш? Я ж тобі все сказав,- Віктор злий не на жарт. Я його таким ніколи не бачила, але мені так цікаво за цим наглядати,- Анжеліко, я тобі все поясню.

- Нам треба поговорити,- я відійшла в сторону і Віктор пішов за мною.

- Послухай, вона для мене нічого не значить. Я її не люблю, тільки тебе,- він почав виправдовуватися, але мене це вже не цікавило. Здається, сьогодні удача на моїй стороні.

- Ти з нею спав?

- Так, але це нічого не значить.

- Мені не потрібен чоловік, який може зрадити при першій розлуці,  занадто дорогим для мене міг бути цей шлюб. Добре, що це вияснилось саме зараз, і я не зроблю самої великої помилки в моєму житті.

- Що ти маєш на увазі? - насупив брови Віктор.

- Я кохаю іншого, ми не можемо одружитися. Вибач, що раніше не сказала, але ми не будемо щасливими разом, прощавай,- я відала каблучку із заручин, розвернулася і побігла.

Всі гості повідкривали роти і наглядають за нами, як за акторами в кіно. Ну да, нічого собі так сюжет: зрада на весіллі і втікачка-наречена, не кожного дня таке побачиш. Але зараз до них байдуже, мені хотілося посміхатися. З душі ніби камінь впав і зараз я лечу на крилах кохання до свого судженого...

По дорозі мене перестріли мої дівчата.

- Що це значить? Ти куди? Що далі буде?,- в один голос кричали вони.

- Знайдіть  ключі від моєї квартири, адресу ви знаєте, закиньте туди мої речі.

- А ти куди зібралася?

- В щасливе життя, бувайте, я вас пізніше наберу.

З мого обличчя не сходила посмішка і я вибігла на вулицю і побігла до дороги. Добігаючи я побачила Роберта і одразу сіла до нього в машину. Ми накинулися один на одного з поцілунками і зупинилися лише тоді, коли нам почали сигналити інші машини. Ми рушили і тепер моя рука ні на хвилину не покидала таких бажаних рук.  

Ми їдемо в тиші, тільки куди ми їдемо, я не знаю. Зараз ми просто виїжджаємо за межі міста. Коли будинки закінчились і почались поля ми зупинилися. Всю дорогу я дивилася на мого чоловіка і не могла відвести погляд, а він тільки посміхався і дивився на мене. Роберт вийшов з машини і допоміг мені вийти, я ще була у весільній сукні, забула переодягнутися, так спішила.

Роберт присів на капот автомобіля і притягнув мене до себе, ми нічого не говорили, а тільки насолоджувалися один одним. Мої руки блукали десь починаючи від обличчя закінчуючи потилицею. Я намагалася доторкнутися до кожного міліметра його тіла і не відпускати ніколи. Ми обперлися лобами і важко дихали, але посміхалися на всі тридцять два. Всередині мене був ураган, приємний, сповнений любові і ніжності. На душі було так добре і я ніколи не думала, що може бути так легко. Я знову відчула себе п'ятнадцятирічною, коли найбільшою проблемою було незроблене домашнє завдання.

- І як я маю нашим дітям розповідати це? Що я забрав їхню маму з весілля?

- Я думаю, ти впораєшся.

- Ми так багато часу втратили.

- У нас все життя попереду.

- Назавжди,-  ми переплели наші пальці і ніхто не посмів їх роз'єднати.

Ми ще довго ніжилися один одним, поки не згадали, що на вулиці осінь, а я у весільній сукні.

Роберт розповів мені, що Стефані придумала свою вагітність, щоб він не подав на розлучення. І сьогодні він вирішив приїхати до неї провідати, а вона п'яна сидить на дивані і все розповіла. Тай насправді вони не спали ніколи. Роберт тієї ночі не пам'ятає і вирубився тоді, а Стефані скористалася цим і використала.

Але досить, про минуле життя, нас чекає прекрасне безхмарне щасливе майбутнє.

П'ять років потому

Я молода матуся прекрасного хлопчика, у нього такі ж зелені очі, як і в батька, кучеряве руде волосся та пухкі мамині губки.  Одружилися ми буквально через місяць після мого невдалого весілля. Ми нікому нічого не сказали, просто пішли і розписалися. Потім всі дулися на нас, але все ж таки зрозуміли. Віктор одружився на тій жінці, яка зірвала наша весілля, а Стефані так нікого й не знайшла.

Ми сидимо на кухні за столом з синочком, я годую його з ложечки і тут до нас приходить мій чоловік. Він гладить мене по спині і опускається своїми руками до мого невеликого животика, цілує мене у плече та говорить:

- Добрий ранок, мій смарагдик.

-Добрий він буде коли ти будеш приходити вчасно за стіл,- надулася я трохи.

- Вибач, просто одна красуня не виходила з моїх думок, поки я був у душі і там вона таке виробляла, я тобі потім покажу.

- Ей, не при дітях тільки,- я хлопнула його по грудях та посміхнулася. Він обійшов мене з іншого боку і поставив руки мені на живіт та почав з ним говорити:

- Вибач донечко, татко більше не буде так робити, - і він поцілував мій животик з такою ніжністю, що мені так захотілося торкнутися його ще мокрого волосся і розтріпати його в різні сторони, що я і зробила.

- Звідки ти знаєш, що у нас буде дівчинка? Можливо ще один синочок,- в цей момент я глянула на наше чудо.

- Тому, що я старався на дівчинку, навіть якщо буде хлопчик у нас ще потім обов'язково буде дівчинка, не переживай,- він посміхнувся та поцілував мене в губи, ніжно і ненав'язливо.

- Якщо це твоє “вибач” за спізнення, будь ласка запізнюйся частіше.

- Обов'язково,- і він знову наблизився до моїх губ.

- Які у нас плани?,- сьогодні Роберт влаштував якийсь сюрприз на мій день народження і не говорив мені, ні разу не проговорився, мовчить як партизан.