Глава 45

Ліка
* * * * * * * * *
Віктор поїхав у відрядження і його не буде місяць, тому я вирішила піти до Роберта в лікарню ще раз і заодно поговорити з Оленою Миколаївною. Саме головне це не зустріти Стефані. З собою я візьму подарунок для Роберта, впевнена, що йому сподобається.

В лікарні я одразу знайшла потрібний мені коридор і швидко опинилася біля палати Роберта, тому зайшла всередину.

- Добрий день, Олена Миколаївна

-Привіт, Анжеліка проходь,- жінка зустріла мене з посмішкою, хоча виглядала досить змученою

- Я прийшла Роберта провідати і з вами поговорити,- я вирішила одразу сказати все як є

- Тоді давай спочатку поговоримо, а потім я вас залишу

- Звідки ви знаєте про мене?

- Я завжди знала про тебе, хоча Роберт нічого не говорив. Йому і не потрібно було, його поведінка все сказала за нього,- з одного боку образливо, але щоб тоді сказав він, що зустрічається з п'ятнадцятирічною?,- ми з його батьком досі караємо себе, що не змогли дати сину щасливу сім'ю і змусили піти його на такі жертви,- жінка говорила це щиро і я їй вірила,- але як бачиш доля дала вам другий шанс я не упустіть його,- договоривши вона вийшла з палати, залишивши мене одну з Робертом

Я підійшла до нього, сіла на краєшок ліжка і не знала з чого почати. Я не втрималась і взяла його за руку, вона така велика проти моєї.

- Пам'ятаєш, як ми гуляли 14 квітня, ти тримав мене за руку і ми бачили маленьку дівчинку. Ти тоді сказав мені:"В мене обов'язково буде донечка з смарагдовими очима". Я тоді тільки сміялася і думала, що то просто твої думки, але бачиш, як все обернулося. В тебе буде донечка тільки не з смарагдовими очима, а може це буде синочок, ніхто ще не знає. Тому ти повинен боротися, щоб дізнатися хто буде. Побачити перші кроки і почути перші слова. В тебе ще так багато справ є тому не смій навіть спати так довго. Треба прокидатися і жити, тебе чекає прекрасний період далі. А я виходжу заміж за Віктора, хоча не впевнена, що це правильне рішення. Я тобі залишила подругу, хоча ти коли проснешся сам побачиш. Прощавай Козел Батькович,- з моїх очей сльози текли струмками і на прощання я поцілувала Роберта, ніжно невимушено, сподіваюсь він почув все, що я йому сказала

В коридорі я попрощалася з Оленою Миколаївною і пішла додому.

Всі дні проходили однаково, робота, дім і вечері ми говорили з Віктором нарахунок весілля. Дату вибрали 1 жовтня і він захотів пишне весілля, а я погодилася.

Але все ж таки один день відрізнявся від інших і я проснулась з бажанням змінити в собі щось. Якщо я буду довго думати, то так і не наважусь, тому я зібралася і пішла до перукарні. Я все життя хотіла собі чолку і час прийшов здійснитися цій мрії.

Просидівши годину в кріслі все ж таки мені сподобався мій зовнішній вигляд і я виглядала набагато старшою. Ще й кінчики підстригла і мала довжину волосся, як років шість тому.

Спочатку все завжди подобається, але вже на наступний ранок, коли треба було вкладувати мою нову зачіску я пожалкувала про свій вчинок. Віктор сприйняв нормально зміни мого іміджу і нічого погано не сказав.

Я знаю, що Роберт прийшов до тями, але більше не наважувалась до нього прийти.

Ось і прийшла золота осінь. Сонячні промені гріють набагато слабкіше, але сонце все ще намагається поділитися теплом з усім живим. На небі насиченого блакитного кольору поки немає темних хмар, тільки пропливають по ньому легкі перисті хмарки. Але наближення осені відчувається за вітром, що стає поривчастим і холодним.

Ще не настав час холодних довгих осінніх дощів, небо хмуриться лише часом. Вранці з кожним днем ​​стає все холодніше, тому одягатися слід тепліше.

Я зайшла в кафе вибити чаю на обідній перерві, а то змезла дуже. До мене підсів Роберт, звідки він взявся і чому він тут? Це я взагалі не могла передбачити.

- Ти що тут робиш?

- Поїсти прийшов,- він виглядав дуже брутальним

Осіннє пальто тілесного кольору і чорний гольф, робили його таким привабливим. Він ще й бороду відпустив знову і виглядав прям вау.

- Є багато інших столиків,- я розуміла, що не зможу стримувати себе поруч з ним і показала йому багато інших вільних столиків

- Чому ти перестала ходити до мене?,- все ж таки Олена Миколаївна на нашій стороні і проти Стефані

- В тебе є дружина,- для мене це безспірний аргумент

- Це не зупинило тебе цілувати мене,- я згадала, той пристрасний поцілунок в її кабінеті і мимоволі стримала посмішку

- Ти перший почав,- весь цей час я дивилася по сторонам або собі в чашку, але вирішила підняти на нього свій погляд, пам'ятаю, що йому не подобається мій новий колір очей

- Але ти відповіла,- і то правда

- Що ти хочеш? Навіщо згадувати це?,-я почала нервувати і він відчув це

- Ей, не нервуй так,- він накрив мою руку своєю, а таке відчуття, що обійняв мене і захищає від усього

- Послухай, нам не потрібно зустрічатися, в тебе є дружина і дитина, я не хочу влізати у вашу сім'ю, тим більше у мене весілля через місяць

- А хто говорив мені, що буде завжди буде мене любити?,- я забрала руку, звісно я вірила, що він почує мої слова, але щоб це вийшло правдою не думала

- Ти все чув?

- Так і всіх впізнав,- я не прогадала записка прийшла мені до голови в самий останній момент,-  я розумію, що не потрібно нічого ускладнювати, але я не можу так більше, мене магнітом тягне до тебе і..,- я перебила його, не потрібно, щоб він договорив все, що думає, тільки гіркіше зробить

- Стій, не говори більше нічого ми не маємо бачитися, так ми робимо боляче один одному. Забудь мене будь ласка і я спробую,- я встала і вже хотіла піти, але мені як завжди не дозволили цього зробити

- Я хочу, щоб ти знала, я також буде завжди,- я закрила йому рот рукою, я не витримаю, якщо почую ці слова, не зможу

- Не потрібно прощавай,- я розвернулася і пішла не оглядаючись

Сьогодні відбулося те, чого я так боялася. Я не можу контролювати себе поряд з цим чоловіком, не можу. Я виходжу заміж за іншого і повинна, як усі дівчата думати про весілля.