Глава 44

Роберт
* * * * * * * * * *

Ось зараз стою на поляні з ромашок і роздивляюсь все довкола. Небо чисто голубе і немає жодної хмаринки. Повсюди ромашки і більше нічого, але вдалині я бачу жінку і вирішив піти до неї.

Підходячи все ближче я починаю впізнавати до болю знайому постать, але вона стоїть до мене спиною і я можу бачити тільки її довге волосся.  Вона не бачить мене і сама дивиться кудись вдаль. Я починаю чути дитячий сміх і не розумію звідки він.

Я підійшов так близько до Ліки, що вдихнув її аромат - все ті ж самі весняні квіти. Вона відчула це і сперлась об мене, я обійняв її зі спини і замкнув руки на її животі. Вона поставила руки на мої і повільно водила їх. Тепер ми разом дивилися на дівчинку років трьох з рудим волоссям і білому платячку. Здається, мені ніколи не було так добре, дівчинка підбігає до нас і починає сіпати мене за ногу.

- Тату, тату,- я не роздумуючи взяв маленьку на ручки і тепер ми троє стояли поряд, як справжня сім'я.

У дівчинки такі ж очі, як у Ліки. Тепер на мене дивилися дві пари смарагдових очей і я не міг відвести погляд від жодних. Дівчинка своїми маленькими ручками бере і обіймає нас за шию і вийшло так, що ми з Лікою торкаємося один одного лобами, а між нами маленька. Це було дуже мило і всередині було так спокійно і таке відчуття, що це реальність і так має бути завжди.

Дівчинці набридло сидіти і вона побігла далі, залишивши нас з її мамою на одинці. Ліка так і залишилася в моїх обіймах, але тут вона стає на носочки і шепоче мені на вухо

- Я завжди буду любити тебе,- і з її очей падає сльоза, сльоза щастя

Я беру її обличчя в руки і великим пальцем забираю сльозу, а Ліка заплющила очі і ніжиться.

На цьому прекрасному моменті я просинаюсь і бачу, що знаходжусь в лікарняній палаті. Бачу маму, яка сидить в кріслі і вона одразу до мене підійшла побачивши, що я отямився.

- Синку, - на її обличчі розпливається посмішка,- зараз я лікаря покличу, зачекай

Лікар оглянув мене і сказав, що ще треба буде трохи полежати, але те, що я прийшов до тями означає, що йду на поправку. Я залишився з мамою один, ми давно не залишалися на самоті.

- Як довго я не приходив до тями?

- Чотири дні, доречі до тебе дехто приходив.

- Невже моя кохана дружина?

- Кохана, але не дружина, ну вона також, але то не настільки цікаво,- звідки мама знає?

- Ліка? Вона була тут?,- мене одразу взяла цікавість і на душі так тепло стало.

- Так, спочатку з нареченим, а потім і сама приходила, доречі недавно тільки пішла,- все ж таки вона погодилася на його пропозицію, від цього стало гірко і факт того, що я не можу нічого змінити дратує мене найбільше.

- Стоп, а ти її звідки знаєш?

- Невже ти думаєш, що я не знаю, що твориться у тебе в житті?

- Навіть не хочу знати як ти це дізналася.

- Вона так переживала за тебе і постійно хотіла допомогти, але не знала чим.

- Вона зробила свій вибір, у неї тепер є наречений, навіщо до мене приходила?

- Ой, ніби ти щасливий в шлюбі.

- Я щасливий і це вже нічого не змінить,- та кого я обманюю, мама ж знає правду всерівно.

- Любий, нарешті ти прокинувся, Олено Миколаївно, можете залишити нас одних?,- Стефані прийшла і зіпсувала такий момент з мамою.

- Я піду з лікарем поговорю.

- Невже згадала, що у тебе чоловік є?

- Я ніколи і не забувала на відміну від тебе.

- Про що ти?

- Я шукала твої документи для оформлення в лікарню і натрапила на дуже цікаві фотографії у твоєму ноутбуці,- я ж забув закрити папку, от ж йолоп

- Здивована?

- Авжеж, так майстерно ти від мене ще нічого не приховував.

- Я звик грати, знаєш досвід великий.

- Ти не будеш виправдовуватися чи вибачатися?

- За що?,- після свого сну я зрозумів, що втратив і мої погляди змінилися.

- Ну як мінімум за те, що у тебе дружина вагітна, а на ноуті фотографії з іншою жінкою. Я була дуже здивована дізнавшись, що саме Анжеліка була тією з якою ти мені зраджував.

- Я тобі не зраджував з Лікою, ми тоді не були разом.

- Значить Ліка, добре. А чи знаєш ти, що вона погодилася на пропозицію Віктора і тепер щаслива наречена готується до весілля, а на тебе їй начхати,- звісно, я не повірив словам Стефані.

- Чому ти прийшла?

- Провідати коханого чоловіка.

- Все, провідала?

- Так, я вже буду йти, а ти не сумуй тут,- вона поцілувала мене в щоку і пішла.

На тумбочці поряд я побачив знайому квітку, це була Муза. Так, та сама. З того часу я почав колекціонувати рослини і вдома у мене є маленька кімната, вже створені всі умови для них.

Я одразу взяв в руки Музу і почав дивитися, як вона мені змінилася за ці всі роки. Але в землі я побачив щось біленьке і виявилося, це записка.

"Впізнав? Знаю, що в тебе є колекція, нехай вона доповнить її "

Записка була написана від руки і цей почерк неможливо не впізнати. Такого маленького я ще ніколи не бачив, поки не зустрів Ліку.

Наступні дні Ліка не приходила до мене, поруч була тільки мама і Стефані іноді. Я швидко пішов на поправку, тому вже через два тижні був вдома, але на роботу ще не можна було виходити місяць. Але я всерівно працював онлайн і завжди був вдома.

Почалася осінь, на вулиці було холодно і люди почали ходити з чаєм в руках. Всі постійно поспішають кудись і я в тому числі. На обід я вирішив піти поїсти в кафе і трохи змінити обстановку. Зайшовши до кафе я побачив Ліку, я її не бачив місяць і вона поміняла зачіску, тепер була чолка і мені подобалося. Я одразу підійшов до неї і сів навпроти неї.

- Ти що тут робиш?,- вона була дуже здивована побачити мене

- Поїсти прийшов.

- Є багато інших столиків,- вона показала на дійсно пусті столики в залі, але я вирішив проігнорувати її заперечення.

- Чому ти перестала ходити до мене?

- В тебе є дружина.