Глава 43

Ліка
* * * * * * * * * *

Навколо всі дивляться на нас і посміхаються чекаючи моєї відповіді. Роберт пішов і тепер мені вже немає чого втрачати, все що могла я вже втратила. Я глянула на Віктора і він дійсно мене кохає, я не хочу розбивати йому серце. Потрібно й про себе подумати, а кохання прийде з часом

- Я згідна

І в цей момент полилися оплески і радісні крики. Зверху почали падати пелюстки роз, Віктор одягнув на мій палець обручку і почав крутити мене і сміятися. Коли він зупинився то ми почали цілуватися, але згадали, що тут не одні і вирішили, що нам тут вже немає, що робити, тому ми пішли звідти.

- Тепер я найщасливіший чоловік на планеті,- ми їхали по дорозі і Віктор тримав мою руку в своїй

- Ну раз я вже твоя наречена, то тепер можна я сяду за кермо?,- Віктор нікого ніколи не підпускав і близько до своєї машини, не те що дозволити керувати, але я вирішила була не була

- Сьогодні тобі можна,- я дуже здивувалася, коли він мені дозволив і вже через хвилину ми зупинилися на обочині і помінялися місцями

- Зачекай хвилинку,- я пішла до багажнику і взяла коробку, яка завжди лежала там

- Ти непоправна,- Віктор з насмішкою сів на місце штурмана

- Все, тепер можна їхати,- в кросівках мені зажди комфортніше і мені шкода каблуки

Як тільки ми сіли за руль одразу згадала батька. Він в п'ятнадцять вчив мене водити і я пам'ятаю як вперше сіла за кермо.

Будучи маленькою я думала, що є тільки дві педальки: газ і тормоз, але все виявилося не так просто. Я вчилася їздити на механіці і тоді для мене було так складно запам'ятати всі комбінації. Але я швидко все запам'ятала і в автошколі закріпила всі знання. Тому права у мене є, але я їх не практикую часто. На машину я ще не заробила, але планую.

Ми їхали по пустій трасі, я повністю сконцентрувала свою увагу на дорозі і вела автомобіль досить впевнено. Віктор сидів поруч і дивився то на мене то на дорогу, але не сказав ні слова.

Підїжджаючи до мого будинку ми попали в пробку, яка була спричинена аварією. Але ми швидко розвернулися і поїхали іншим шляхом. На місці аварії було багато поліцейських і лікарів. Легковий автомобіль не вписався на повороті і врізався в таксі.

Шкода, дуже шкода, але я нічого не можу змінити. Чим дальше ми від'їжджати, тим більше мені хотілося вернутися. Не розумію, чим це було викликано але ми так і не повернулися.

З Віктором ми попрощалися і він поїхав додому, хоча це вже не надовго. Все ж таки ми заручені вже і маємо мати одну кришу над головою, але першою я не буду піднімати це питання.

Зранку я проснулася і побачила повідомлення від Стефані. Цю ніч я погано спала і ніяк не могла заснутт, ворочилась всю ніч. Дивно, що їй потрібно ми ж здається, все вирішили.

"Потрібно зустрітися терміново"

Мене суто цікавість взяла і я погодилася, тому через пів години я повинна була бути в кафе, яке біля мого дому. Я вирішила не заморочуватись і одягла спортивний костюм та зробила хвіст.

Підходячи до кафе я думала про що зі мною хоче поговорити Стефані. Але єдине, що мені спадало на думку - нічого. Якби це було щось пов'язане з її сім'єю, то вона б записалася на прийом, а так я взагалі не знаю про що буде йти розмова.

Я прийшла на пару хвилин раніше, тому замовила собі порцію морозива, все ж таки літо і в дитинстві я постійно їла морозиво. Стефані прийшла як завжди вчасно ні на хвилину раніше ніж на хвилину пізніше.

- Добрий день

- Не такий він вже й добрий,- вона як фурія залетіла і сіла навпроти мене від неї так і йшла негативна енергія, таке відчуття, що вона зараз з'їсть мене

- Щось сталося? Щось з дитиною?,- в голову полізли найстрашніші думки

- Ні з дитиною все в порядку, а як ти зможеш пояснити ось це,- і на столі опинилися мої фотографії з Робертом

Ті фотографії які я видалила з галереї дев'ять років але з Гугл акаунта не удалила, тому іноді передивлялася їх.  На всіх фото ми виглядали такими щасливими і безтурботними.

- Чому ти мені нічого не сказала?,- я розумію причину її настрою і на її місці також б лютувала

- А що Роберт на це сказав?

- Коли він прийде до тями обов'язково запитаю,- прийде до тями?

- Що сталося?

- Вчора він попав в аварію і досі не прийшов у свідомість,- вона розповіла все як робот і важко було зловити хоч якусь емоцію

- Мені дуже шкода, я не знала

- Ну звісно, напевно всю ніч заручини святкували

- Стефані, мені дійсно шкода і давай не будемо обговорювати моє особисте життя

- Ні, ми будемо, якщо в ньому є мій чоловік. Що ти задумала? Пам'ятай, що у нього є дружина і дитина, він нас ніколи не покине і не проміняє на тебе

- Я ні на що не претендую, у мене є Віктор і я його кохаю. А з Робертом у мене залишилися тільки спогади не більше, тобі не має за що переживати. Краще піклуйся про чоловіка і дитину, тобі не можна нервувати,- надіюсь, що Стефані не зрозуміє, що я брешу і повірить мені

- Ага, буду я тебе слухати, приємного апетиту,- так само швидко як вона прийшла так само і пішла залишивши всі фото на столі

Я зібрала їх і вирішила забрати із собою, але не з цілю залишити у себе, а знищити і щоб ніхто не зміг більше їх побачити. Як Стефані знайшла їх? Чому вона взагалі говорила зі мною? Вона не виглядала, як переживаючи жінка чи ревнуючи це скоріше привід для того, щоб посваритися або щось в цьому дусі. Але Роберте, що з ним сталося? Він ж вчора пішов так швидко. Потрібно залізти в інтернет, там я знайду всю необхідну для себе інформацію.

Саме так, я дізналася про жахливу аварію і вчора ми з Віктором проїжджали повз неї. Ось чому мене тягнуло туди, тепер все стало на свої місця. Удар припав на задню дверку, де сидів Роберт і його довго не могли дістати з машини. Саме тому в нього серйозні травми і він досі не прийшов до тями. Прочитавши це я одразу захотіла кинути все і поїхати до лікарні. Але кому я там потрібна? Я ж Роберту ніхто по суті і мене там ніхто не чекає. Тому я пішла додому і закрилася зсередини.