Глава 39

Роберт
* * * * * * * * * *

Мене переповнювали емоції, я немов у клітці. Хочу вирватися, але не можу дозволити собі відкрити замок, хоча ключі давно бовтаються в кишені. Я сам заманив себе у цю пастку дев'ять років тому і ніяк не міг вирватися. Жив минулим і не бачив щасливого майбутнього, не жив теперішнім. Це моя помилка і як боляче мені не було б, треба її виправляти.

"ТАК" ці слова застрягли в голові і не хочуть виходити. Постійно її голос повторює це в моїй голові, як вона досі зуміла залишитися всередині? Чому я не можу позбавитися від неї? Чому це так боляче? ЧОМУ?

Я сам хотів, щоб вона була щаслива і зустріла "того самого", але я не знав що буде так боляче. Я не хочу заважати її щастю і потрібно думати про своє життя. В мене є дружина і можливо у нас щось ще вийде,  хоча це мало ймовірно, але варто спробувати.

Алкоголю в моєму організмі настільки багато, що він став замінником крові. Ми вже під'їжджали додому і я хотів лягти спати якомога швидше.  

Я вийшов на кухню попити води і Стефані якраз щось крутилась поруч в нічній сорочці. Ну це скоріше можна було назвати два маленькі кусочки тканини, які ледь ледь прикривають важливі місця.

Якщо я вже вирішив жити теперішнім, то треба скористатися цим шансом, бо пізніше я наврядчи зможу це зробити. Я підійшов до Стефані і прижав її до стіни

- Що ти робиш?,- в її погляді було здивування але бісики все ж таки заграли

- Ти маєш щось проти?,- вона накинулась на мене з поцілунками та почала знімати з мене одяг

Я погано пам'ятаю, що було далі, все ж таки алкоголь дав про себе знати, але прокинувся я голий і Стефані не було поруч. Я швидко вдягнувся і вийшов на кухню за таблеткою, а то голова розколюється.

- Доброго ранку, коханий,- вона підійшла і поцілувала мене в губи

Стефані була в моїй футболці, яка була їй як коротка сукня і посміхалася на всі тридцять два. Я не знав як до неї відноситись після вчорашньої ночі, все ж таки я хочу розлучитись і виконання шлюбних обов'язків не входило в мій план.

- Сідай снідати

- Ти сама приготувала?,- Стефані ніколи для мене не готувала бо не вміла

- Ні ти що, я замовила доставку, ти мені ще живий потрібен

Звичайний ранок в звичайній сім'ї, тільки я не відчуваю того родинного тепла. Може воно має з часом прийти?

Весь наступний тиждень у нас було все, як років одинадцять тому. Романтичні вечері, постійні зустрічі і менше роботи. Тепер ми поводились, як любляча сімейна пара, хоча раніше ми були такими тільки на людях. А зараз граємо один перед одним, але як довго це триватиме?

Вечеряли ми вдома мовчки, я дуже втомився і хотів швидше піти в свою кімнату. Так, після тієї ночі більше нічого не було, та й того випадку не повинно було бути. Це все поганий вплив алкоголю і болючі слова Ліки. Доречі, за ці два тижні я значно менше згадував Ліку, якщо раніше при згадці про неї я відчував теплоту та любов, то зараз за цими почуттями приходять образа і злість. Хоча мені немає на що ображатися, пройшло багато років і кожен влаштовує своє життя як може.

- Любий ти тут?

- Вибач, задумався трохи

- Я вже два місяці ходжу до сімейного психолога

- У нас якійсь проблеми?

- Тепер ні, але Анжеліка допомогла нам,- від сказаного їжа застрягла в горлі і я поперхнувся

- Ти ходиш до Анжеліки, та що дівчина Віктора?,- я вирішив уточнити, раптом в Києві є ще один відомий психолог по імені Анжеліка

- Не я, а ми, ти завтра до неї підеш на сенс,- ЩО? Я не хочу нікуди йти і лишній раз зустрічатися з Лікою

- В мене багато справ

- Я перевірила твій графік і вписала в нього похід до психолога, тому в тебе немає ніяких відмовок. Підеш поговориш про наші стосунки і все, тим більше я вже все розповіла, треба тільки історія з твого боку

- Тільки один раз і більше не роби таке без мого відома

Прекрасно, завжди мріяв піти до колишньої обговорювати стосунки з дружиною. Хіба може бути ще кращим завтрашній день?

Як ти мені не хотілося йти до Ліки, а потрібно, треба розставити всі крапки і покласти край нашій історії.

Як тільки я увійшов до кабінету одразу побачив жінку, яку не зміг забути протягом дев'яти років, яка завжди була частинкою мене. Але я прийшов сюди не соплі роздувати, а серйозно поговорити, тому чим швидше почнемо тим швидше закінчимо. І навіть прекрасна дівчина в голубому костюмі не зможе змінити моє рішення.

- Доброго дня, Роберте,- її голос залишився таким же ніжним

- Доброго, Ліко

Я присів на диван, а Ліка переді мною на крісло і її спідниця полізла догори оголюючи її стегно.

- Чи як до вас краще звертатися?

- Як хочете, це немає різниці. Я буду задавати вам ті ж питання, що і вашій дружині, а ви маєте на них відповідати з максимальною чесністю, домовилися?,- це вже не була та школярка Ліка, яка прогулювала пари з біології. Переді мною сидить справжня самодостатня жінка, яка намагається залізти мені в голову, хоча їй це не потрібно робити, вона вже там давно

- Домовилися,- я буду відповідати максимально коротко, щоб все швидше скінчилося і я міг задати свої питання

- І так, що ви відчували до Стефані коли ваші стосунки тільки починалися?

- Я думав, що кохаю її і навіть збирався зробити пропозицію

- Чому не зробили?

- Вона мені зрадила, я простив її і ми жили далі

- Чому ви сказали, що думали, що кохали?,- вона ж знає відповідь, навіщо питати? Але якщо хоче чесності нехай так і буде

- Тому що, пізніше зустрів дівчину, яку покохав всім серцем і душею, яка назавжди залишилася в моєму серці

- Але ви не змогли бути разом та повернулися до дружини, так?

- Ні, ми могли бути разом, але я все зіпсував не сказавши правди. А до дружини я повернувся, тому що в мене не було іншого виходу

- Вихід є завжди

- Ви надто юна, щоб говорити такі слова

- Мій вік це всього лише цифри, так само як і ваші, не дивіться на них

- Але саме ці цифри зіграли погану роль в нашій історії