Глава 34

Ліка
* * * * * * * * * *

Мені було дуже боляче чути слова від Роберта. Від людини, яка стала для мене всім і я не могла повірити, що це правда, але якщо він захотів так, значить так і буде.

Спочатку я не вірили, шукала якусь причину його дій. Але коли ми говорили про Київ він одразу ставав серйозним і змінював тему.

Йдучи додому того вечора я плакала всю дорогу, тому я не змогла піти додому у такому стані. Батькам сказала, що переночую з дівчатами, так і сталося. Я поїхала до Юлі і проплакала цілу ніч, вона мене нічого не запитувала, тільки обіймала і поглажувала по спині. В той момент мені не хотілося нічого, тільки видавлювати рідину з свого організму, коли на ранок сльози скінчилися я вирішила розповісти все.

Звісно, я була розпухша, добре що хоч не нафарбувалася в той вечір.

- Ми з Робертом розлучилися,- єдине, що могла сказати я перед тим, як сльози знову накрили мене, але щоб стало легше треба виговоритися,- він сказав, що має наречену в Києві, це його колишня з якою він був разом шість років

- Сонечко моє, не плач,- Юля забрала сльозу з мого обличчя і обійняла мене,- ви з ним говорили про їхні відносини?

- Так, він казав, що вона йому зрадила і він не зміг їй це пробачити, тому вони й розлучилися. Казав, що її не любив, що йому так здавалося  насправдівін мене любить, я його перше справжнє кохання

- Значить в нього щось сталося і він був змушений так вчинити. Ти шукала якійсь причини?

- Шукала, але більше я не знаю про їхні відносини нічого, ні хто вона, ні її ім'я ні професію, взагалі нічого

- Через недостатність інформації ти себе накрутила і тепер страждаєш

- На чиїй ти стороні? Ти маєш говорити який він поганий і  яка я хороша

- Я на стороні правди, щось в цій історії не чисто. Не може людина ходити і світитися від щастя, я ж бачила його погляди на тебе, його поведінку і ти розповідала про деякі його вчинки. І в один день змінитися та покінчити з цим.

- Твоя правда, я не вірю, що він зміг так добре грати, не можливо зіграти справжні почуття

Звісно, у мене була образа на Роберта і в якійсь мірі я навіть ненавиділа за його вчинок, але кохання в глибині душі давала мені надію. Може це самообман і я не хочу бачити правду, але якщо є вихід, то я його знайду.

Я багато думала про нас і хотіла вірити, що це лише розіграш. Але аналізуючи знову і знову всю ситуацію я все більше мала надію. Кожного вечора я дивилась фотографії, відео, фільми які ми з ним дивилися. В голові я конструювала його профіль і згадувала кожну частину його обличчя, навіть дойшло до того, що я ходила тримаючи в руках його толстовку, яку він мені відав коли ми гуляли під дощем, щоб я не змерзла і забув забрати.

Я не змогла дивитися фотографії з його весілля і не хотіла бачити дівчину на яку він мене проміняв. Тому я відписалася від нього і більше ніколи не буду підписуватися чи шукати про нього інформацію.

Нехай він насолоджується життям з коханою дружиною, а я зроблю як незалежна дівчина - видалю його з свого життя.

Перший крок - позбутися фотографій і відео. Це було важко, але я змогла. Одразу більша половина моєї галереї зникла, як і частинка мене разом з ними. Другий крок- видалити номер телефону. Третій- спакувати всі його подарунки у велику коробку і поки що покласти на горище.

Завтра я їду в літній табір, сподіваюсь 18 днів без зв'язку і інтернету допоможуть мені остаточно. Я заборонила собі згадувати людину, яка розбила мене. Постійно я їхала одна без друзів, але поверталася з десятками нових. Сподіваюсь все буде круто і ніщо не завадить моєму відпочинку.

Вже пройшов перший тиждень в таборі, ми всі здружилися і так співпало, що я зустріла свою улюблену однокласницю Сашу. Так мало того, що ми попали в одну зміну, в один загін та ще й в одну кімнату. На диво, ми з нею порозумілися і тепер майже ніякої негативної лексики не було у наших відносинах. Тут є багато гарних хлопців, але жоден не зачепив мене, вони всі якійсь такі маленькі і  дурненькі. Але мушу що наш вожатий це просто пушка. Високий брюнет з коротким волоссям і накаченими тілом. Ми з ним дуже здружилися і я впевнена, що ми ще зустрінемося після зміни і не раз, але як друзі у нього є дівчина, тому я навіть не сподіваюся.

Життя в таборі дуже відрізняється від реального. Тут немає зв'язку зі зовнішнім світом, немає жодних проблем та Робертів. Час летить дуже швидко і кожного дня у нас дуже насичена програма, що ми вже об одинадцятій виключаємося.

Зараз я буду ревіти, ми стоїмо на вокзалі і проводжаємо наших уже хороших друзів додому. Саме в Чернівецький табір з'їжджаються діти з різних міст України. Всі стоять обіймаються, дехто навіть цілується і плачуть. За 18 днів ми стали однією родиною, яка завжди виручить. Цього року мені повезло і багато моїх друзів чернівецькі, але є ж і київські, львівські і черкаські. Ми домовилися обов'язково зустрітися і провести гарно час.

Табір- це найкраще що ставалося зі мною, я кожного року їжджу туди. Це завжди море емоцій, спогадів і веселих моментів. Я ще ні разу не пошкодувала що провела свій час в таборі, і постійно коли я вертаюсь додому то маю бандану певного кольору і в останній день всі розписуються на ній залишаючи свою думку про мене і свої контакти.

Юля з Женею ні разу не були в таборі, їх батьки не пускають, але це їх вибір. Тому вже два дні ми будемо сидіти в когось дома і будемо розповідати про літо.

Йдучи по вулицях я зустрічаю багато знайомих облич, майже всі з табору, є пару однокласників і просто знайомих. Все ж таки Чернівці маленьке місто. Сьогодні ми домовились трохи погуляти, а потім вже піти до Жені додому.

Звісно при зустрічі ми налетіли один на одного і почали обійматися, пищати і навіть впали на землю. Зазвичай, ми так не робимо але щось саме сьогодні у всіх багато емоцій і вони випирають через край.

- Дівчатка, як давно ми не бачились,- почала Женька, я за вами так скучила і маю багато чого розповісти

- Ми не бачились менше місяці, з чого раптом у всіх скільки емоцій?,- зі мною дійсно зв'язатися могли тільки батьки і з дівчатами я не спілкувалась довго