Глава 32

Ліка
* * * * * * * * * *
Тільки подумати, ще два з хвостиом місяці тому був Новий рік і я нічого не бажала. В мене було все що потрібно, навіть зараз в мене немає якихось речей, які мені потрібні прямо зараз і без них немає життя на землі. Я не думала про хлопців, навіщо вони? Від них тільки одні проблеми та нещастя, але моя думка змінилася.

Зараз, коли я маю відносини вже два тижні, не уявляю своє життя без Роберта. Любов засліпила мене і я не бачу його мінусів, крім того що він Козел Батькович і мій вчитель. Поруч з ним я відчуваю себе в безпеці і не думаю ні про що. Але я помічаю, що його щось турбує та він мені не договорює відносно своїх справ в Києві. Він постійно говорить, що не може мені нічого обіцяти і щоб я не прив’язувалася до нього, але як в такого можна не закохатися по повні вуха? Правильно- ніяк.

Перед сном кожного вечора я задуюсь питанням, як він там? Хоча ми переписувались перед цим чи зустрічались, але мені завжди було цікаво, що відчує хлопець в такі моменти. Книги говорять, що всі переживають однакові емоції і відчуття, але читати це одне, а почути від живої людини це інше.

Мамі я розповіла, що в мене є хлопець і в нас різниця у віці, але її не збентежило. Вдома ми стараємось не говорити про моє особисте життя, та й в цьому немає потреби. Поки в  мене немає питань, а якщо є то у Жені та у Юлі все прекрасно і я можу запитати в них.

Незважаючи на те, що у нас трьох є хлопці ми не перестали менше спілкуватися. Ми завжди мріяли, що будемо мати хлопців одночасно і будемо над ними трохи знущатися.
Наразі в моєму житті все ідеально. Маю друзів і хлопців, немає проблем з батьками і можу сказати, що я щаслива по-справжньому. Ну а така дрібниця, як школа не завдає ніяких серйозних проблем, тільки коли прогулюємо. І то ми вміємо прогулювати і робимо це правильно. Ну прогулювати це не правильно, але коли у нас заміна з географії чи біології, то гріх піти на пару.

Одного разу, ми навіть прогуляли всім класом і нам нічого за це не було, ну майже всім, залишилися декілька олімпіадників і все. І тоді я зрозуміла, що з мені комфортно спілкуватися з однокласниками і вони не такі вже й придуркуваті, як я думала. Але на наступний  день все стало на свої місця і ми як і раніше навіть не віталися, тому нічого не змінилося.
Зараз початок березня і скоро восьме число, але я не ставлю великих очікувань на цей день. Всі роки мене вітати тато та дарував шоколадку, хлопці в групах вітали і дехто писав в особисті повідомлення. Ми з дівчатами гуляли в цей день і відчували себе незалежними та самостійними.

Вперше за 15 років в мене з’явився хлопець і восьме березня буде не схоже на всі інші.
Але ще тиждень до свята і потрібно думати про навчання і моє значення в цьому світі. Я схиляюсь то того, щоб поступити в медичний на психолога, але все ж таки вагаюсь. За кордоном ця професія користується популярністю і кожен четвертий ходить до психолога, але в Україні люди не розуміють, навіщо викидати гроші на таке, щоб просто поговорити.

Кожен день проходить так само, як попередній, тільки кожний вечір особливий. Мені здається, що ми вже обходили всі вулиці і бачили всі фільми, але коли я кудись добираюсь сама згадую про що, ми говорили і що робили і це викликає у мене тільки приємні спогади.  

Ось і настав цей ранок, ранок восьмого березня. Він припав на неділю і я проснулась приблизно о дев’ятій. Першим мене привітав тато, а потім вже і Вовчик по відеозв’язку. З дівчатами ми зізвонилися та проговорили годину, вони розповідали, що їхні хлопці вже привіти їх і вони домовились разом сьогодні погуляти, так мовити подвійне побачення. Мене це не заділо і я все прекрасно розумію, але хочеться піти з ними та провести цей день в оточенні самих самих.

По обіді мені зателефонував Роберт і запропонував зустрітися сьогодні вечері. Звісно я погодилась і одразу почала збиратись. На вулиці був дощ і я вирішила сильно не заморочуватись. Я накрутила волосся, щоб до вечора локони розпалися і стали схожі на природні кучері і одягнула джинси з кофтою. Хоча на вулиці дівчата ходять роздіті, таке враження, що зараз літо на дворі. Може моя думка виглядає старперською, але навіщо одягати шорти в дощ і ходити з голими щиколотками по  вулиці? Може це виглядає модно і стильно, але здоров’я важливіше.

Я вийшла з дома і попрямувала на побачення, ми вже два тижні зустрічаємось, але я вже звикла і навіть не переживаю. У нас було своє місце- це та сама лавочка в парку, на якій ми вперше поцілувалися. Роберт вже чекав на мене і був дуже радий мене бачити.

Я побігла йому на зустріч і стрибнула на нього та повисла на його шиї. Він обійняв мене та почав крутитися і на нас дивилися перехожі та посміхалися у відповідь. Зараз мені не важливо ні те, як я виглядаю чи що подумають люди я відчуваю щастя та нотки кохання в цьому.

Робер зупинився і поставив мене на ноги і поцілував мене так солодко і ніжно, що земля почала тікати з-під моїх ніг, добре, що хоч Роберт досі мене тримав і не дав змоги впасти. Після такого бажаного поцілунку ми пішли кудись, тільки я не знаю куди

-Може, ти вже скажеш куди ми йдемо

-Зараз ти все сама побачиш,- посмішка не сходила з його обличчя і я зрозуміла, що він задумав щось незвичайне

- Я залишусь жива після цього побачення?,- жартома сказала

-А навіщо ти мені мертва?,- ось ж вміє підколоти

-Так, ми йдемо по цій стежці яка веде на вихід з парку, а там є стадіон і пару кафешок і ще там є льодовиковий майданчик на якому ми познайомилися,- він почав підозріло посміхатися і я зрозуміла, що здогадалася

Я не маю нічого проти катку, але я так і не вмію нормально кататися і минулий раз на мене впала людина з якою тепер я зустрічаюсь.

-А ти не боїшся, що я там зустріну когось і буду так само гуляти,-я поглядом показала на наші переплетені руки,- як бачиш опит в  мене вже є

-Не переживай, я тебе не відпущу нікуди,- і він сильні зіжав руку і вже за хвилину я була у нього на руках та ми наближалися до холодного катку