Глава 24

Ліка
* * * * * * * * * *

Сьогодні математика і додаткове заняття з Робертом Олексійовичем. Взагалі, я хотіла залишитися вдома та просто сидіти під пиринкою і дивитися улюблений серіал, але знання мені ніхто не засуне в голову просто так, тому я ходжу до ліцею щодня.

Після математики я відчула, що мені погано, трохи живіт болів та голова, але я не надала цьому великого значення. Можливо, це у мене така реакція на математику? Було б не погано мати діагноз " Матемболіз" і мати довічне звільнення з цього предмета.

Дівчата помітили, що мені не дуже добре і вирішили піти трохи на свіже повітря перед додатковим заняттям.

Ми сіли на лавку та почали звичайну розмову, про все і нічого. Втративши ціну часу, ми вже запізнювалися до Роберта та вирішили пришвидчитись. Але мені було погано і я не могла йти швидше. Живіт болів дуже сильно, тому я взялася за дівчат та повністю перевела свою вагу на них. Женя зрозуміла, що так не може продовжуватися, тому побігла до Роберта, я старалася її вмовити, але вона ні в яку.

Йти дійсно було дуже важко і було таке, що я зараз втрачу свідомость та мій перший поцілунок буде з асфальтом. З останніх сил я старалась йти, як нормальна людина не звертаючи на себе велику увагу прохожих. Коли ми майже дойшли, Роберт з Женею вибігають з ліцею і біжать до нас з Юлею.

Він хотів взяти мене на руки, але я не хотіла, щоб він бачив мене у такому стані, а тим більше, щоб на руках носив. Я ледь ледь трималася на своїх ногах, старалась показати йому, що все нормально, але ж він не сліпий і все бачить. Тому я не була настроїна зараз вести з ним культурну бесіду чи сваритися.

- Не треба, я сама взмозі йти,- але внутрішня самостійна і незалежна дівчина сказала замість мене всі слова

- Зараз не час показувати характер, просто дозволь допомогти тобі,- його спокійний голос заворожує, так і хочеться поринути у сон

- Ні…,- я підалася його чарам і тепер у мене перед очима одна лише темнота

Прокинулася я вже на лікарняному ліжку, на тумбочці поряд стояв телефон і записка

"Як тільки прокинешся, зателефонуй
                                                  Мама"

Я написала їй і стала роздивлятися свою палату. Вона була простора, але невеличка. Був один стіл та крісло, впринципі нічого особливого.

До мене зайшла медсестра, щоб перевірити, чи капельниця працює. Я вирішила не втрачати нагоди та розпитати в неї, що зі мною і як я тут опинилась

- Добрий день,- на вигляд їй років тридцять, не більше.

- Привіт, як себе почуваєш?,- дуже приємний вона має голос

- Добре, тільки рука болить, а так більше нічого, а ви не знаєте, хто мене привіз?,- у мене в руці була голка через яку потрапляють ліки до мого організму

- Привіз твій хлопець з двома дівчатами, він ніс тебе на руках і дуже переживав,- я так розумію це вона про Роберта та моїх дівчат

- Він не мій хлопець,- я старалась не показувати якихось яскравих емоцій, треба зберігати спокій всередині себе

- Я знаю, він сказав, що твій вчитель, просто хотіла подивитися на твою реакцію,- ха-ха-ха смішний жарт, а якби  це дійсно було б так і я видала б себе з порохами,- скоро до тебе прийдуть батьки, вони на операції, а я вже піду,- вона з посмішкою вийшла з палати і залишила мене одну зі своїми думками

З одного боку, мені приємно, що Роберт хвилювався за мене та носив на руках. Яка б дівчина на таке не погодилась? Тільки дурна може від такого відмовитися, але я нічого не пам'ятаю. Ось якби я була на два роки старшою або на три, то можливо у нас би все вийшло і ми жили б довго і щасливо. Він би носив мене на руках кожного дня, приносив сніданок у ліжко та підколював би мене при кожній можливості. Ми проводили час разом і не звертали увагу на оточуючий світ, оскільки цей світ ми бачили б один в одному. Але це все мої пусті бажання, які ніколи не здійсняться.

З іншого боку не потрібно відходити від мого останнього плану, він має бачити в мені тільки ученицю і все.

Через деякий час, до мене прийшла мама та посиділа зі мною трохи, а потім я говорила з Вовчиком по відеозв'язку. Так я і не помітила як заснула сидячі з телефоном.

Проснулась я від того, що хтось тримав мене за плечі і намагався розбудити, спочатку я подумала, що ще сплю. Перед мною стояв Роберт, а за ним одразу сонечко заглядало в кімнату.

- Ліко, проснись, це всього лише сон,- Як тільки він відійшов від мене я могла дивитися на його силует і він був неперевершеним, але він прикрив шторку і більше сонце не світило прямо мої очі

- Чому ви тут?,- я підвелась і одразу вирішила розібратися у всьому

- Приїхав перевірити як ти себе почуваєш,- він сів на ліжко і дивився на мене таким поглядом, що мені б зараз позаздрила кожна дівчина на цьому світі

- Це ви принесли?,- я глянула на квіти і мені не подобалося те, що я бачила. Сама рослина дуже гарна, але я не люблю коли мені дарують квіти

- Так, тобі подобаються?,- він явно не очікував мою наступну фразу

- Мені приємно, але більше ніколи не даруйте мені квіти. Вони ж мертві, а навіщо дарувати людині мертву рослину?,- це моя позиція і я збираюся дотримуватися її до кінця життя

- Не знав, що у тебе так ставлення до квітів, добре завтра не принесу,- яке завтра? Чоловіче, тобі що дома не сидиться?

- Тобто, завтра? Не потрібно до мене ходити, я жива і майже здорова, тому сама можу про себе потурбуватися,- я постаралася спокійно виразити свої почуття

- Що з тобою сталося? Чому ти зараз говориш на ви? Чому в твоїх очах погас вогник? Де та Ліка, яка буде мені дорікати і перекривлювати мої слова?,- все ж таки він помітив, але не потрібно одразу здаватися, якщо грати, то до кінця

- Я така, як і була, просто поміняла свої бачення на рахунок деяких речей,- я не могла дивитися йому в очі, тому відвела погляд на зачинене вікно

- Тобто, на рахунок мене?,- він підсів ближче і взяв моє підборіддя у свої руки,- коли ми говоримо, будь ласка дивись на мене