Глава 22

Роберт
* * * * * * * * * *
Після нашої розмови в машині, я заспокоївся знаючи, що вона жива та здорова і як завжди огризається. Якщо подивитися збоку, то я виглядаю, як ревнивець та параноїк, але я не можу нічого з собою зробити. Від цієї дівчини у мене дах зносить і я не можу себе контролювати поряд із нею.
Вона, як вогонь. Дивитися на нього можна вічно, коли підходиш ближче стає гарячіше, але цим самим він змушує дивитися на нього не відводячи погляду та відчувати безмежне бажання доторкнутися. Доторкнувшись ти ризикуєш обпектися та залишити на пальцях чорні сліди. Вогонь – руйнівна сила, він може спалити все і навіть оком не моргнути. При згадці про нього люди відчувають страх, всі бояться торкнутися його і бояться, що він торкнеться їх.

Повернувшись додому я одразу пішов душ, а потім в ліжко. Сьогодні був дуже насичений та емоційний день. Під струменями води, я задумався. Вода – це початок всього існуючого на Землі. Вона є вічною частинкою нас та всього живого. Без неї неможливо прожити, так само, як і без їжі. У цьому питанні всі люди однакові, мають одну залежність. Для когось їжа –це зміст життя, це засіб для заглушення емоційних проблем, це спосіб існування. Ось, задумайтесь, що для вас означає їжа? Чи могли б ви відмовитися від неї хоча б на добу? На якому місці вона стоїть у ваших життєвих пріорітетах?

Мене розбудив Шварц, облизуючи мене своїм язиком і стрибаючи на ліжку. Ось я і виспався, але зараз тільки сьома година

-Чому тобі не спиться?,- я розплющив очі і побачив його забруднене лице, тільки я не знаю, що це,- все встаю, встаю перестань.

Через десять хвилин я все ж таки встав та накормив собаку і себе. Ми пішли на прогулянку в парк і гуляли там довше, ніж зазвичай.

В центрі парку, біля Літнього театру, зібралося багато людей та готувалися до якогось конкурсу. Всі в костюмах, нервуються та переживають. Прочитавши оголошення я зрозумів, що це юнацький конкурс творчості. Ми не дуже цікавимось цим, тому пішли далі.

Лавочка з нашим знайомим була пуста, але на ній я тільки зараз помітив надпис “Наше кохання буде вічне”. Якщо це написав той дідусь зі своєю коханою в молодості, то це дійсно так. Але вони прожили більшу частину життя окремо. Вона тішилась в обіймах некоханої людини, а він так і не впустив нікого в своє серце.  Сумно розуміти, що не завжди ми будемо разом з тим кого кохаємо.

День я провів за екраном комп’ютера, а неділю провів з Алісою.

Зранку я заїхав по неї і ми провели цілий день разом. Коли ми їхали в кіно по тротуару йшла Ліка. Вона була одягнена у спортивний костюм, курточку і з навушниками у вухах. Руками тримала спортивний портфель, який був у неї на плечах, але раптом вона витерла сльозу, яка швидко покотилася по її обличчю. Чому вона плаче? Ми проїхали її, але в голові я шукав відповідь на це запитання.

Перша пара у мене вікно, тому можна не спішити на роботу і прийти пізніше. Сьогодні на другій парі у мене десятий клас з контрольною по геометрії. Сподіваюсь, вони добре напишуть і виправлять свої оцінки. Заодно і перевірю чи дають результати додаткові заняття з учнями, хоча я бачу прогрес коли вони відповідають, але нехай ще раз його продемонструють.

Всю їхню техніку я позбирав і поставив собі на стіл. Все ж таки я ще рік назад також міг щось списати і добре знаю багато методів. Зошити я зібрав на перевірку, щоб поставити ще одну хорошу оцінку, а може і не дуже.
Взагалі, мені не жалко оцінок, просто їм гірше буде потім на екзамені буде. Можливості списати у них немає тому я не дуже спостерігав за ними. Ну тільки за однією людиною, точніше дівчинкою. Сьогодні вона вдягнула білий гольф та чорні джинси, волосся зібрала у дульку з якої пару прядок вилізли та всерівно мали дуже милий вигляд.  Час від часу вона вкладала їх за вухо або накручувала на палець. За нею дуже цікаво спостерігати, кожен її рух був ніби звичайний, але водночас магічний та особливий.

Дуже вдало вона сиділа на останній парті, я міг без проблем дивитися на неї не підіймаючи голови, тільки погляд. Та й хто буде за мною спостерігати, коли всі з головою занурились у світ геометрії. Після пари я хочу з нею поговорити на рахунок тієї розмови і запитати, чому вона плакала вчора на вулиці?
Сьогодні вона була веселою і позитивною, як завжди, але щось в її посмішці турбувало мене. Таке відчуття, що щось змінилося за вихідні і не в кращу сторону.

Після пари вона підійшла до мене і розповіла про відсутніх та дала підписати рапортичку. Поки вона звітувала про ц все, всі учні вийшли з класу і ми залишилися одні

- Вибач мене,- я перший почав розмову, мені дійсно соромно тоді я перегнув палку

- За що?,- вона явно не очікувала почути від мене такі слова

- Вчора я перегнув палку і зараз прошу вибачення, ти ж на мене не обраєшся?,- я підійшов ближче, але вона почала відходити назад

- Я не тримаю на вас зла,- вона стояла до мене спиною і я не бачив її обличчя, мене здивувала її відповідь, такого я не очікував . Я був не готовий почути від неї такі слова

- Що з тобою? Ти не захворіла?,- я підійшов до неї і поклав руку на голову, перевіряючи чи немає в температури,- навіть, жодного разу не огризнешся і не будеш перечити мені?,- я посміхнувся з надією що це все жарт і вона зараз почне мене бити

- Не буду,- вона зібрала свої речі і вийшла з класу

Що з нею сталося? Вона не хоче мені сказати про це, не хоче показатися слабкою. Я не розумію її поведінку, то вона ходить і за нею золоті верби ростуть, а тепер поводить себе, як слухняна дівчинка.

Сьогодні був не день, а мрія. Всі писали контрольні і я міг мовчати та нічого не говорити.

Прийшовши додому, я сів перевіряти роботи, це зайняло досить мало часу і в мене ще вистачило сил щоб поїхати до Павла, а то з цією роботою геть про нього забув.

Павло чекав мене і тому замовив смачну піцу  по інтернету, а я купив нам пива пляшку. З другом я міг поговорити про все на світі.

-Як там твоя робота?,- про роботу Павло може багато говорити, потрібно тільки почати