Глава 16

Роберт
* * * * * * * * * *

Після розмови з маленькою у мене був прекрасний настрій і я, навіть, не помітив, як пролетіли наступні пари. Я йшов додому, але по дорозі вирішив зайти в продуктовий та купити щось смачненького. У супермаркеті я побачив картину, яка ще більше тішила мене. Двоє молодих людей хлопець і дівчина вибирали собі продукти для вечері. Вони так гармонійно доповнювали один одного, що я аж зупинився, щоб подивитися на них. Вони сперечалися, але він її цілував та погоджувався з її вибором. Мені на думку спала одна народна мудрість:"Кожна птиця, знайде свого Гриця ". Вони знайшли один одного і щасливі разом, від них так і віє коханням та щирими почуттями.

За своє життя я зрозумів, що ми не боїмося кохати, ми просто боїмось, що нас не будуть любити взаємно. Ми не боїмося відпускати, ми просто боїмось прийняти реальність того, що людина пішла. Ми не боїмося спробувати ще раз, ми боїмось отримати травму по тій же причині. Ми не боїмся темноти, ми боїмось того, що находиться в ній. Ми не боїмося висоти, ми боїмось впасти. Саме страх являється нашим найбільшим мотиватором, через який ми боїмось бути справжнім. Сучасні люди придають багато значення думці суспільства, а що скажуть люди? Люди не будуть з мене насміхатися? На вулиці двадцять перше століття, яка тобі різниця, що скажуть люди. Ти особистість і сама чи сам в змозі вирішувати як тобі прожити життя. Головне пам'ятати, що вона одне. Одне. Все. Іншого не буде, завжди будуть люди, які будуть підтримувати тебе у починаннях, нехай вони будуть безглузді і не вартують тих сил, які ти вкладеш, але саме підтримка близьких тобі людей дає тобі змогу реалізувати свій план і показати всім, що він ідеальний та вартує уваги кожного. На твоєму шляху зустрінуться багато людей, які будуть критикувати тебе, ображати і морально давити. А ти спитайся у них, а чого добився ти? Хто ти такий, щоб критикувати мене? Якщо  ця людина працює на державну установу і нічого з себе не представляє, то чому вона може, щось тобі говорити. Інше діло коли, це людина багато досягла в житті і викликає у тебе тільки повагу, потрібно прислухатись до її слів і зробити висновки. Особисто я, не зважаю на думку оточуючих, для мене головне те, що про мене подумають мої батьки, кохана та майбутні діти. Чи зможуть вони гордитися мною? Чи зможуть розповідати друзям, який у них син, батько чи чоловік? Для мене це головне, все інше - немає значення.

Взявши все необхідне, я пішов на касу та оплатив всі свої покупки. Спочатку я вислухав всі новини від бабусі в черзі і тепер можу всім розповісти, які зараз пенсії та думка народа про комунальні послуги.

Вдома мене вже чекав Шварц, він терпеливо чекає мене цілий день, щоб ми погуляли, поки є сніг. Собака мій кольору смоли, такий чорний чорний, а очі зелені зелені. Коли він качається по снігу, стає схожим на зебру, тільки білі полоски не вертикальні, а горизонтальні. Я не проти того, щоб він грався так, хоча це інколи буває довго, але мені подобається дивитися, як він це робить. При цього він скаче з висунутим язиком і хвостиком виляє в різні сторони. Сніг у нас недовго, тому я не можу відмовити йому в таких радостях. А на днях, він стрибнув на мене і ми разом качалися по снігу, при цьому всі прохожі посміхалися нам, але ми на них не звертали увагу. Ми приділи всю увагу один одному і насолоджувалися тим моментом. Все ж таки, це було вірним рішенням забрати його з собою тоді.

Я інколи задумуюсь, а як він відреагує на Ліку, він ж так багато вже про неї знає, але не бачив ще. Алісу він не взлюбив з самого початку і від того часу їхні відносини не покращилися. Кажуть, що собаки відчувають внутрішній світ людини і якщо він добрий, то собака не буде реагувати негативно відносно тієї людини.  Але якщо вона відчує, що людина погана і готова робила жахливі речі, то вона гарчить на неї, даючи знати, що собаку не обдуриш. У Аліси, я не помітив чогось поганого, але можливо, вона ще не відкрила для мене своє справжнє обличчя.

Після прогулянки, я вирішив залипнути трохи в інстаграмі і побачив, що Ліка виставила історію. Це був вірш, вірш:

*Боль - она нестерпима 
Она жымает все в нутрии
Почему она не может пройти мимо?
Чёрт, Чёрт, Чёрт не играй ты так со мной

Кому ты нужен?
Ставлю я себе такой вопрос
А ответ дать очень просто
Никому....

Но где-то там внутри ты хочешь верить
Что ест тот самый человек...
Но могу заверить 
У вас не вийдет ни один куплет

Сколько раз тебе говорили
Ты камень который тянет всех на дно
Во что они твою жизнь превратили?
На простое немое кино

У кождого своя роль
Но ми не спешим снимать наши маски
Потому что причиняем боль
И мешаем ми цветные краски

Меня спросили кто ты?
И не могу я дать ответ
Вокруг повсюди есть те  рты
Которые принесли так много бед

Боль - ето жизнь
И ты ничего не изменишь 
Просто улыбнись
Все равно никто ето не оценить

Я їй написав, звідки вона його взяла. Але вона мені не відповідала, тому я пішов душ. Я думав над останніми рядками. Я не знаю чи вона це написала, цей вірш сповнений болем і стражданям, а вона не схожа на ту, яка через це пройшла. Або просто вона навчилася не показувати це. Я вийшов з душу і одразу подивився на телефон, але повідомлення від неї не було, тому я вирішив лягти спати.

На годиннику уже 23:20 і мені прийшло повідомлення від неї:
“Я написала”

“Ти пишеш вірші?”, напевно, це було тупе запитання, але я дійсно був шокований, що вона його написала.

“Ну, як бачиш так))”

“Давно?”, я хочу прочитати ще пару її віршів

“Приблизно рік, а що?”

“Даси мені ще щось прочитати?”

“Ні”, а ось це, було образливо, що значить ні?

“Ей, це вже не справедливо до мене”

“Я нікому не даю читати, тому не ображайся”

“А чому, сьогодні виставила тоді?”

“Ти ж сам сквзав, що я сьогодні інша))”

“Дуже смішно”

“Ну а як же, прям ахахахаха”

“Все, лягай спати, тобі завтра на першу пару вставати”