Глава 13

Ліка
* * * * * * * * * *
Місяць потому

Вже двадцять дев'ять днів він не звертає на мене увагу. Наші розмови не переходили ні на що крім просто перекидання парою фраз, і то тільки про навчання, або щось в цю тему.

Додаткові заняття були з Женею та Юлею, я звісно рада, що більше ми з ним не один на один, але він змінився по відношенню до мене. Мені не вистачає його підколів, поглядів, дотиків чи просто його аромату.  

Цей смак важкої кориці та ніжного, повітряного листя. Такий аромат можна відчути лише при фізичній близькості з ним, я не мала більше такої нагоди, нажаль, на мій великий превеликий жаль. Знаєте, найгірший спосіб сумувати за людиною - це бути поруч знаючи, що він ніколи не буде твоїм. Я готова терпіти навіть його засуджуючий погляд від якого мурашки по тілу бояться бігати, оскільки після нього обов'язково йшов турботливий, ніжний, теплий погляд сповнений бажанням та приємними емоціями. Чому він так змінився? Що змусило його це зробити?

Але в кожній ситуації я стараюся знайти дві сторони. Інша сторона цієї історії, така що, я стала більше часу проводити з книгами та приділила особливу увагу Пані Геометрії, доречі, після додаткових у мене оцінки та знання значно підвищились і досягали заслуженої дев'ятки чи навіть десятки. Цей факт дуже тішив моїх батьків, та й мене також. У Вовчика закінчилися канікули і він поїхав назад у Київ і більше я не буду їсти його смачнючого пирога, ну буду звісно, але не скоро.

У дівчат все чудово, Женька поговорила з Давидом і все вийшло досить смішно, у дівчини занадто сильна фантазія і вона собі все вигадала. Хлопець навіть доторкнутися боявся до неї на першому побаченні, але він все ж таки знайшов підхід до Жені. Зараз вони просто друзі, але я думаю, що це не надовго. Женька потягнула бідного хлопця на коньки, а той ні разу на них не стояв перед цим, але вона у нас дівчина з вогником і взялась за цю складну справу.

Якщо раніше Юля фотографувала щось десь колись, то тепер у неї почався період фотографувати все всюди і завжди. Не знаю, що таке, але вона змінилася, може закохалася? Але тоді в кого і чому нам не розповідає?

Почався лютий місяць, почалася справжня зима. Вона прийшла несподівано і вже довго володіє нашими землями. Тепер на вулицю без шапки, шарфа і теплої зимової куртки не вийдеш. Земля вкрита білою ковдрою, яка щодня стає більшою.

Йдучи по дорозі, можна тонути в красі, яка оточує тебе. Дерева - це взагалі окремий вид мистецтва, кожна гілочка вкрита білим мереживом, який виблискує та сяє на своїй позиції. придивившись можна побачити нерівномірний шар цієї тканини, все ж таки природа постаралася і навіть в неточності є свої особливості.

На вікнах кожного ранку я бачу все нові і нові візерунки, вони прекрасні, у кожному мазку є своя історія та свій шлях, який розходиться в різні сторони. Якщо з одного боку він стає великим, чітким, без жодного лишнього штриху, то з іншого твориться повністю безлад.

Кожний штрих дивиться в різні сторони та продовжується в новому, а той в ще одному і так далі. Він нескінченний, рухається, біжить з великою швидкістю і тільки рамки вікна зупиняють його. Цікаво, якби не було цих обмежень, куди б він дійшов? Чи так само гарно та хаотично лежав на поверхні? Чи міг він заповнити собою все скляне в цьому світі? А як нарахунок того правильного, він ніби запрограмований. Немає тієї легкості та невимушеності, все чітко та за правилом.

Дивлячись на нього я відчуваю серйозність кожної лінії та важкість в душі, не хочеться мені посміхатися глянувши на нього. Хочеться задуматись і просто дивитись, поки не вирішиш всі проблеми в своїй голові. Хіба, це можливо? Хіба можливо домовитись сам із собою? Хіба можливо вирішити всі проблеми, можливо не піддаватися серцю і думати тільки розумом?

На цьому тижні у нас зібрання учнівського парламенту, на якому ми обговорюємо важливі питання та міркуємо, як можна весело провести дозвілля та ще більше згуртувати нашу велику сім'ю.

Сьогодні понеділок, а це означає математика. Хоча вже нічого вона й не означає, раніше так, а зараз ні.

Я вдягнула штани та рубашку, вийшов трохи діловий стиль, тому я вирішила завершити його дулькою на голові. Але не зализаною, а такою вільною, домашньою.

Нафарбувала брови та вії і була задоволена результатом. Але я занадто багато часу витратила на це і вже спізнювалася. Я швидко вдягла верхній одяг, закуталась в шарф і побігла на пари.

Але в мене перша біологія і тому я вирішила, що не буду спішити. Що мені вчителька може зробити? Пальчиком помахає но-но-но і скаже більше так не робити, а я скажу що більше такого не буде і все.

Я запізнююсь на десять хвилин, зайшовши до ліцею я побачила завуча з виховної роботи, яка перевіряла щось у розкладі

- Герега, чому запізнюєшся?,- спитала мене вона

- І вам доброго дня, проспала,- я пришвидшилась і пішла до гардеробу

- Ти ж знаєш, що у вас поміняли аудиторії?

- Звісно,- чесно, взагалі перший раз про це чую, треба зайти в групу класу, Світлана Дмитрівна мала нам щось написати

Я попрямувала на другий поверх і вже зайшла до класу з раніше заготовленими словами

- Валентино Степанівно, вибачте більше такого не повториться,- я спеціально пришвидшила дихання, ніби спішила на її мега важливий предмет, але саму вчительку не бачила

- Я сподіваюсь, після пари підійдеш,- і тут я побачила Роберта, але чому?

Я промовчала і сіла на своє місце. Юлі сьогодні не було, вона хвора, треба їй написати. Без неї так нудно парах, сиджу собі сама, немає з ким поговорити чи подуріти. Ми завжди з нею пишемо на полях хвилини до дзвоника і по черзі їх викреслюємо. Це вже наша маленька традиція.

Прочитавши вчорашні повідомлення в групі класу, я дізналась що у нас дійсно перша пара математика, оскільки біологічка захворіла. Все ж таки, потрібно частіше заходити в групу. До мене підсів Петя, оскільки він також не читає повідомлення від класного керівника.

- Чому біля мене?,- перше, що я запитала