Глава 9

Ліка
* * * * * * * * * *
Юлька встала сама перша та почала нас будити.

- Тюлені вставайте, вже сонце давним-давно встало,- і почала мене та Женю за руки трусити

Я привикла, що мене так брат молодший будить і мені це вже не заважає спати, а ось Женька до цього не звикла і почала махати руками цим самим вдарила мене.

Ну все тепер я проснулась і почала лоскотати мого нападника і кімнату наповнив сміх та радісні емоції. Поки ми з Женею лоскотали один одного Юля фотографувала нас.

Коли всі заспокоїлася ми вирішили поснідати. Я робила омлет, Женя салат, а Юля бутерброди. Ми гарненько поснідали, прибрали після себе та вирішили попити чайок з печевом

- Жень, чому ти не звертаєш увагу на Ігоря?,- несподівано спитала Юля

- Він мене не цікавить, а чому питаєш, собі хочеш?,- з посмішкою відповіла подруга

- Ні, ти що, просто він до тебе так ставиться, а ти ніби цього і не помічаєш

- Я і не хочу помічати, тому ігнорую його бажання, ми просто друзі. Навіщо мені хлопець геній з усіх предметів, я не про такого чоловіка мріяла,- на цих словах Женька повністю пішла в себе уявляючи своє життя з коханим

Я послідувала її прикладу, заплющила очі та уявила себе через десять років. Я молода матуся прекрасного хлопчика, у нього такі ж зелені очі, як і в батька, кучеряве риже волосся та пухкі мамині губки.

Ми сидимо на кухні за столом з ним, я годую його з ложечки і тут до нас приходить мій чоловік. Він гладить мене по спині і опускається своїми руками до мого невеликого животика, цілує мене у плече та говорить:

- Добрий ранок, мій смарагдик

-Добрий він буде коли ти будеш приходити вчасно за стіл,- надулася я трохи

- Вибач, просто одна красуня не виходила з моїх думок, поки я був у душі і там вона таке виробляла, я тобі потім покажу

- Ей, не при дітях тільки,- хлопнула його по грудях я та посміхнулася. Він обійшов мене з іншого боку і поставив руки мені на живіт та почав з ним говорити:

- Вибач донечко, татко більше не буде так робити, - і він поцілував мій животик з такою ніжністю, що мені так захотілося торкнутися його ще мокре волосся і розтріпати його в різні сторони, що я і зробила

- Звідки ти знаєш, що у нас буде дівчинка? Можливо ще один синочок,- в цей момент я глянула на наше чудо

- Тому, що я старався на дівчинку, навіть якщо буде хлопчик у нас ще потім обов'язково буде дівчинка, не переживай,- він посміхнувся та поцілував мене в губи, ніжно і ненав'язливо

- Якщо це твоє “вибач” за спізнення, будь ласка запізнюйся частіше

- Обов'язково,- і він знову наблизився до моїх губ але з цих прекрасних мрій мене забрала Женя

- Ліко, що ти там собі уявляєш? А то посміхається на всі тридцять два

- Та так, просто мрію,- я і не помітила, що під час моїх думок дівчата дивилися на мене

- Там випадково немає Роберта?,- Юля як завжди зі своїми питаннями

- Яка різниця, все досить, пора збиратися,- швидко перевела тему я і ми всі встали із-за столу та пішли одягатися

Ми зібралися та погуляли ще трохи, пішли на фільм та знову поїли. І тільки після цього відправилися по домівках.

Знову я просинаюсь від звуку будильника, а це означає що пора вставати в школу

- Через п'ять хвилин встану чесно чесно, - і лягла знову

Все Ліко пора вставати, а то запізнишся уже і так 7:20, ЩО?? Боже мій, я ж проспала і починається марафон “зберися за 10 хвилин”, якій я успішно провалила. Я навіть не поснідала, зробила хвіст і побігла на навчання.

Все було як завжди, нічого нового. З Козлем Батьковичом я сьогодні не мала спільних пар, тому можна було розслабитись. Звісно, я його бачила на коридорі але не хотіла думати про нього тому одразу відводила погляд.

Нарешті проддзвенів останній на сьогодні дзвоник і можна піти додому. Ми з дівчатами зайшли до туалету та зняли пару відео в тік ток, а вже потім спустилися до гардеробу. Я вийшла з нього та поставила всі свої речі на підвіконня і побачила Роберта, все ж таки який він гарний але мене відірвав від моїх непристойних думок один молодий хлопець, якій тільки що зайшов до ліцею.

Як тільки я його побачила, то побігла до нього в обійми з величезною посмішкою. Я налетіла на нього і стрибнула прямо в руки, навіть не помітила, як Козел Батькович вийшов.

- Вовчику, ти приїхав,- і я ще дужче обійняла брата.

- Так, я приїхав сестричко,- він відпустив мене і я вже стала на свої ноги

- Мама казала, що ти тільки завтра приїдеш

- Я вирішив зробити всім сюрприз і приїхав на день раніше

- Ходімо скоріше додому, батьки зрадіють, що ти приїхав

- Ходімо, давай одягайся чи ти хочеш так піти?,- він оглянув мене, взяв за плечі і розвернув на 180°. Я одягнула куртку, шапку, попрощалась з дівчатами і пішла до братика. Я його не бачила чотири місяці тому так скучила. У нас з ним дуже теплі відносини і ми завжди розуміли один одного з першого слова

- Давай мені свій рюкзак,- Вовчик попросив, а мені і не треба двічі повторювати, одразу відала

Ми йшли додому і говорили про все на світі, завжди нам говорили, що ми як дві краплинки однакові як і розумом так і вродою. Брат у мене дійсно красивий. Чорняве волосся спадало йому на обличчя і прикривало шикарні брови. Я завжди заздрила йому, чому у нього такі круті рівні, густі брови? Тим більше, що він з ними нічого не робить.  Високий на зріст, майже 1,90см та темно карі очі. Він у нас вчиться у Києві на медика, як батьки і хоче стати відомим нейрохірургом.

Ми прийшли додому та одразу мама почала обіймати свого старшого сина. Батько просто потиснув руку, а потім вже і пригоргув до себе свою кровиночку. Вовчик пішов у тата, просто мій тато версія 2.0 і трохи молодший. Якщо зрівняти фото з молодості батька і зараз мого брата то просто ідентичні дві натури. І тут через всю квартиру біжить маленький дракончик Данилко не помічаючи нічого не своєму шляху і розкидаючи своїми хвостом всі речі в коридорі.

- Вовсик,- біжить і розкриває руки, брат підіймає його на руки і також обіймає