Глава 3

Роберт
* * * * * * * * * *

Вже тиждень я знаходжуся в цьому місці. Все життя я провів у Києві і тут мене батьки змусили поїхати в Чернівці, влаштували мене в якійсь навчальний заклад, щоб я викладав. Я закінчив Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, і мені тільки 21, я екстерном пройшов пару класів і я обожнюю математику, тому саме цей предмет буду вести в Чернівцях.

Батьки були проти, щоб я поступав на педагогічній, оскільки в їхніх мріях був економічний і в майбутньому я мав зайняти батькове місце у нашій фірмі. Моя сім'я дуже відома в столиці, батько володіє контрольним пакетом акцій, які передав йому мій дід і так далі. На рахунку моєї сім'ї більше сотні автосалонів і магазинів з автозапчастинами.

Поки батько може, ще керувати я вирішив пожити для себе і попрацювати пару років на улюбленій справі.

Завтра перший робочий день, буде багато нових знайомств, тому сьогодні останній день відпочинку. З самого ранку мені позвонила мама і випитувала в мене всі подробиці. Питала чи подобається мені квартира? Чи я добре їм? Чи не хочу повернутися додому? І багато інших безглуздих запитань, але без цієї інформації мама не змогла б прожити і дня тому щоб не розчаровувати її я покірно відповідав на всі питання. Потім батько позвонив по скайпу, ми обговорювали робочі питання, щоб я завжди був у курсі всіх справ.

Поснідавши я вирішив попрасувати  собі штани на завтра, так я сам це роблю, вже немає мами яка зробить це за мене. Вирішив я підготуватися до майбутніх уроків і написав план заняття, подивився програму і повністю поглинув у світ цифр і функцій. Із такої атмосфери мене вирвав мій телефон, точніше повідомлення, яке прийшло на нього "Чекаєю тебе на Головній площі через годину", це був мій друг.

Ми разом переїхали, тільки він вже давно в Чернівцях, оскільки має звідси корені і часто приїздив на канікулах. Знайомі ми ще зі школи, зажди разом тільки він вивчився на лікаря. Я поглянув на годину, ого вже майже четверта, пора збиратися. Закінчивши з роботою я зібрався, сів у авто і поїхав на зустріч.

- Привіт, Роб,- з посмішкою сказав Павло

- І тобі здорова, - ми потиснули руки і вирішили піти поїсти десь. Наш вибір закінчився на одному кафе, що знаходилось на вулиці Кобилянської, трохи посидівши, поговорили і вирішили поїхати на каток, все ж таки ми ходили в дитинстві на нього щодня

- Чуєш, в тебе це завтра перший день у школі?

- Да, з педагогічними колективом я вже знайомий

- Там буде багато гарненьких одинацятикласниць?- з нахабною посмішкою сказав Павло

- Ну ось чи гарненьких не знаю, але завтра маю перший урок в 11-А. І тим більше мені не подобаються малолітні, я не хочу з цим зв'язуватися. Ти ж знаєш, що сталося з моїми останніми стосунками, - гіркі спогади одразу дали про себе знати

- Вона тебе викинула з свого життя не спитавши навіть твоєї думки, ти що вважаєш мають бути такі відносини через 6 років стосунків?

- Ні, але більше ніяких дівчат у ближній пару років і все хватить про це говорити, не хочу зараз

- Добре, як скажеш пішли вже згадаємо як це кататися на ковзанах,- хлопнувши мене по плечу сказавши друг,на його слова я тільки похитав головою

Мені дуже подобається ця риса у Павла, що він не буде лізти в душу, поки я сам не буду готовий.

Купивши квитки і ставши на коньки я ніби знову 16-літній підліток і в крові заграв той самий підлітковий максималізм. На льоду я почувався, як риба у воді не помічав нікого і нічого навколо, але чому у мене таке відчуття, що на мене хтось постійно дивиться?

Ну в принципі я ніколи не був обмеженим жіночою увагою через мою не типову зовнішність, яка дісталася мені від мами. Але саме цей погляд задів мене і так, це ось та дівчина.

Ну, що нікого так собі вродлива і фігурка не погана, так і хотіла взяти її на руки і віднести до себе на квартиру та не випускати поки, я не насоложусь нею сповна. Ви не подумайте собі там нічого, це просто фантазії в реальному житті я без дозволу дівчини нічого не збирався робити.

Бачу, що Павло розмовляв з якимось хлопцем, напевно його товариш, не буду їм заважати і поїхав собі далі. Але чомусь та дівчина ніяк не виходила з моїх думок, її красиве довге волосся і пишні губки на які хочеться дивитися вічно, і не тільки дивитися)) Я вирішив зупинитися і подивитися на неї ще раз, я ж не знаю коли ще буде така нагода.

Ось їде моя красуня, трохи незграбно, видно, що не дуже вміє кататися, але нічого я її навчу колись. Ну да строїти плани на дівчину яку не знаєш, ну і що далі Роб? Почнеш сукню собі вибирати на весілля? Подумавши про це я усміхнувся і миттю відігнав такі сопливі дівочі думки від себе, я ж чоловік і не збираюсь про таке навіть думати.

А що це вона робить? Їде прямо в бортик із закритими очима, ще й руки розтавила, як в сцені з Титаніка. Добре, що хоть недалеко від мене, я швидко поїхав до неї але зачепився за щось і вже лежав зверху на ній. Це мене дуже розізлило. Як можна не дивитися куди їдеш? За що я зачепився? І чому я поїхав її рятувати?

Пора завершувати цю виставу і я вже зібратися вставати, але вона розплющила свої очі. О Боже, зелені, кольору смарагду, які вони прекрасні. В ніс одразу відав легкий парфум, запахом весняних квітів з медом. Ну і звісно я зупинив свій погляд на ній і вже в наглу дивився на неї, ну тільки на обличчя, оскільки між нами була така відстань, що іншого я не міг роздивитись. І тут мене з моїх думок вирвав голос цієї смарагдової дівчини.

-Ти, що зовсім сказився, чого на мене налетів, НЕДОУМОК? На баб своїх будеш так дивитися, а на мене НЕ СМІЙ, КОЗЕЛ,- чесно я трохи охренів, а де слова вдячності, і повага до свого рятівника. Значить голосок прорвався і вже кігтики випустилися на мої груди

- І таке твоє дякую за врятоване життя? Ідіотка, доросла дівка, а мізків як у підлітка. Ніякої вдячності, ти блядь спочатку кататись навчись а потім вже і починай кричати, - прогарчав я на неї грубим і злим голосом за, що отримав смачного ляпаса. А ти дівчино, з перчинкою, ну нічого, і не таких брали