Глава 2

Ліка
* * * * * * * * * *
Сьогодні неділя, останній день зимових канікул. Прокунувшись з поганим настроєм я  з великим невдоволенням розплющила очі, дивлюсь на годинник уже 10:27.

Я встала і пішла до ванної кімнати, в якій було велике дзеркало. Те, що я побачила- краще я не бачила своє відображення, тому я швидко зняла одяг і пішла в душ. Після привела своє волосся в порядок, це різні маски, спреї, олійки, які ніби то від пишності але мені вони не допомагали, від них волосся ставало сяючим і шовковистим, тому я ними користувалась. Як тільки моя прекрасна грива висохла я вирішила її випрямити і стати схожою на тендітну кішечку. І все ж таки через годину боротьби я перемогла і була задоволена результатом.

День проходив нудно і довго, я вже не знала чим себе зайняти.

Біля четвертої години мені зателефонувала моя подруга Юля.

- Ліко, привіт! Ну, що ти вже готова?

- Привіт, а ми кудись збиралися?

-  ЯК ТИ МОГЛА ЗАБУТИ????,- Юля була дуже емоційна дівчина із запальним характером,- Ми ж домовлялись,- вже спокійним тоном сказала вона, але нотки образи я відчула навіть через телефон.

- Я не забула, не кип'ятись, просто вирішила пожартувати,- збрехала я, ну а що? Краще зробити так, ніж потім слухати мораль від подруги,- ми ж домовлялись на п'яту годину, хіба ні?

- Так, все в мене немає часу з тобою балакати, збирайся і щоб рівно о 17:00 була біля льодового майданчика,- наказовим тоном звернула Юля до мене.

- Ти це краще Женьці скажи, вона у нас запізнюється постійно, а не я. Все давай на зв'язку.

- Зараз позвоню, давай.
І знову я чую ці одинокі гудки після дзвінкого голосу подруги. А, доречні, забула вам розповісти Женя - ще одна моя подруга, ми дружимо з сьомого класу, а з Юлею з восьмого.

А я і справді забула про зустріч, добре що мені нагадали про це. В мене якраз залишилось пів години для макіяжу, і ще половинка, щоб добратися.

Щось мені сьогодні захотілося зробити стрілки і на диво, на дуже велике щастя вони вийшли з першого разу рівними, ніби показували, що сьогодні буде щось важливе і я мушу бути готовою до всього.

Губи я підвела помадою, вона мені дуже подобається, оскільки має натуральний колір і виглядає дуже красиво. Також, я зробила контур губ, через, що вони стали ще більші ніж є, а на свій природній розмір губ я не скаржусь, остільки природа нагородила мене цим сповна.

Коли я глянула на загальну картину, мені подобалось, тільки я виглядаю набагато старшою, ніби мені вже за 18, ну як кажуть, потрібно всюди шукати плюси. Вдягнула я банальний теплий светр і джинси.

Дивлюсь на годинник саме час виходити натягнула осінню куртку, оскільки цього року зима була тепла, шапку і побігла на зупинку.

Як я і говорила я прийшла перша і всіх чекала. Першою прийшла Юля, вона дуже красива її  довге світле волосся з чорною шапкою дивилось дуже класно.

Вона мала, як не дивно, темні очі, хоча є вродженою блондинкою, але в ті очі можна дивитися вічно, вони мають такий бурштиновий відтінок в яких можна подивитися раз і закохатися на все життя. Ріст її трохи нижче за мій, але найбільше мені подобалось в її зовнішності це вії вони були світлі і дуже гарно дивилися з темними очима.  

- Так, так, хто тут у нас кричав, щоб в 17:00 були на місці ля, ля, ля,- з посмішкою сказала я обіймаючи подругу.

- В свій захист можу сказати, що я не винна, це маршрутка затрималась і подумаєш всього якихось там сім хвилин. А ти чого така гарна сьогодні, зібралась усіх хлопців покоряти?

- Скажеш таке тоже, було б кого і ти ж знаєш, що я цим не цікавлюсь.

- Ну да, ну да, - з єхидною посмішкою Юля сказала мені, на що я тільки розвернула голову в іншу сторону і стала свідком цікавої картини.

Женька вибігає з маршрутки і біжить до нас, а їй на зустріч якраз йде гарний хлопець і тут БАХ, вони обидва на підлозі. Хлопець перший отямився встав, допоміг Жені піднятися і вони про, щось говорили, але ми з Юлею стояли надто далеко, щоб почути їхню розмову. І тут Женя розпливається в посмішці і вже знову біжить до нас.

- Зараз підсковзнеться і впаде ще раз,- з іронією сказала Юля.

- Не каркай

Біжить, біжить наше чудо і я бачу лід на тротуарі і починаю кричати до Жені:

- Обрежно, там лід

- Що, що?

І знову бабах. Ну, що ж робити пішли ми допомагати подрузі з таким важким завданням, як спокійно пройти 50 метрів. Але нас випередили до Жені підійшов хлопець у якого вона врізалась і допоміг встати

- Ти телефон забула, ось тримай

- Дякую, тобі велике ще раз,- забирає телефон з рук хлопця і повертається до нас

- Доречі, там вже є мій номер, зателефонуй,- посміхнувся він і зник серед натовпу людей

З горем пополам Женя дійшла до нас і ми взяли її під руки та весело крокуючи пішли на льодовиковий майданчик

- Женя, Женя, ти як завжди, нічого не змінюється, - сказала Юля

- А, що я? Я, що спеціально чи що?, - з обуренням сказала Женя

- Юля, ти тут не права, не все як завжди. Зазвичай їй красавчики номер телефону не дають, - і всі троє  залилися сміхом

- Він не красавчик, а Давид

- Оу ти уже навіть ім'я знаєш, швидко ти,- сказала я

- Та, ні ти ж знаєш, що я ніколи й слова не скажу незнайомцю, просто він сам прям мені під ноги кинувся і коли ми говорити, тоді й познайомились.

- Ну да, до тебе ж у нас щодня хлопці під ноги кидаються, знаєш про, що говорити,-  закотила очі Юля

- Та, ну вас, пішли краще вже кататися, - сказала Женька і ми пішли купляти квитки

В компанії подруг я почувалась завжди спокійно, але була якась  тривога всередині, ніби серце говорило щось, навіть не говорило а кричало, тільки я не розуміла його.

Взагалі, я не дуже люблю коньки, дівчата їх обожнюють і в мене таке відчуття, що якби можна було, то вони спали б на катку і щодня каталися.

Женька так взагалі професійно цим займається, того їй це тільки в радість. Вона дуже сором'язлива і має вигляд маленької дитинки. Темні короткі  колоски гармоній дивилися з її сірими очима, вони були відтінку срібла, такі ж блискучі і не забутні. Колоски з її каре дивилися дуже незвично і оригінально, мало хто наважиться зробити їх з такою довжиною. Женя була найстарша серед нас, але сама низенька, майже 160см.