Глава 1

Доречі, ми з вами не познайомилися, я - Анжеліка, можна просто Ліка. Я вчуся в 10 класі в математичному ліцеї. Це так, скорочена назва, щоб не лякати вас)) Прочитавши такі багатоскладові слова ви можете подумати, що я люблю точні науки, мушу вас засмутити, але це не так. До сьомого класу я любила математику та інформатику але коли почалась фізика моє життя розділилось на до і після. Сам предмет не дуже важкий, але вчителька дуже складна особистість. Але зараз не про навчання, на це ще буде час. 
Ну так ось, зовнішність в мене звичайна, можна сказати як і всі. Довге не слухняне каштанове волосся, яке торчить в різні сторони куди воно хоче, сіро-зелені очі, акуратний носик і пухкі губки. Ріст мій десь +-170см. Все своє життя я мріяла про слухняне волосся, щоб коли проснулася, то вона одразу гарне, а не таке ніби воно пережило другу світову.

Якщо говорити про хоббі, то це спорт і все, що з ним пов'язано. В дитинстві мама водила мене всюди куди можна і не можна. Куди я тільки не ходила: танці, гімнастика, теніс, волейбол, карате і так далі. Але я вдячна мама за це, оскільки завдяки всім її старанням я стала дуже пластична і зараз можу зігнутись мінімум у два рази в одну і в іншу сторону))

Живу я звичайним життям і в ньому немає нічого особливого та дивного, крім мене, звісно)) Проводжу багато часу в соціальних мережах та є в мене одна особливість, я люблю писати вірші та обожнюю читати книги. Все життя я думала, що книги читають тільки якійсь ‘’ботанікі” і ті кому немає чим зайнятися, але тепер моя думка кардинально змінилася. 

Музику я люблю і слухаю її час від часу але з часом все рідше і рідше, хоча в моєму плейлисті понад 200 пісень, які я довго шукала, вибирала, а тепер насолоджуюся своєю працею. 
Всіх цікавить питання, а що ж на особистому фронті? Як зараз модно говорити “Лічне, не публічне”, але мені немає чого приховувати.  В мене немає хлопця та й не було ніколи, так званого “краша” також немає, так, що поки я сильна і незалежна)) Звісно, я була закохана але я не наважилась сказати про свої почуття. Він старший мене, йому 18 та й живе в іншому місці. Познайомилися ми в таборі влітку, все починалося як в книгах від ненависті до кохання. Спочатку я його не переварювала, не могла бути з ним поряд, він мене дуже сильно дражнив і за я його ще більше а потім останні дні зміни проводила весь час з ним. Це було чарівно, я відчувала себе у безпеці, мені було так добре лежати у нього на грудях це просто не передати словами, а коли наші пальці сплелися в одне ціле, я думала, що зараз втрачу свідомость, ми гуляли вночі  на території табору під небом  повних зірок, ходили за руки, танцювали повільні танці і багато багато іншого.  Але рано чи пізно казка кінчається я поїхала до себе додому, а він до себе. Спочатку ми переписувались місяці зо три, кожного дня, я знала про нього все і навпаки. Але з часом втрачаєш інтерес і ми більше не переписуємось. Мені цікаво, чи так само  часто він думає про мене, як зараз я про нього? Чи пам'ятає мене взагалі? Спілкування в розмірі п'яти- шести днів дали свої побічні ефекти. Наступні п'ять місяців були кошмаром. Як тільки я переступила поріг дому я закрилася в своїй кімнаті зсередини і почала плакати, закриваючи рот руками, щоб ніхто не чув. Це було жахливе відчуття, я лежала на підлозі, скрутившись  в клубочок і моє серце з кожною сльозою роздералось ще сильніше і сильніше. І як на зло сльози не закінчувались, вони зрадницьки текли по щоками не зупиняючись. Батькам я нічого не говорила про мої почуття знали тільки подруги, я ревіла кожного вечора, зануривши обличчя в подушку, посмішка на ньому з'являлася тільки коли приходило повідомлення від нього. Я перестала фарбуватися, ходила постійно із зібраним волоссям, словом кажучи в мене була депресія з якою я боролася на одинці. Але все ж я не хотіла все своє життя провести в такому стані і різними способами хотіла позбутися почуттів. І в мене вийшло, хочу це було дуже важко і боляче. Тепер я відкрита для нових знайомств, але мені це не потрібно. За останні пів року я була віч-на-віч  з болем і стражданям, не хочу це ще раз переживати. Тому, щоб не травмувати своє сердечко я вирішила закрити його назавжди.