Глава 7. Кава по-Бруньківськи

Минуло кілька днів після “Бруньки мають талант”, і в селі панувала тиша.

Але як тільки у дворі Явкових заскрипіла хвіртка — усі зрозуміли: Харитон знову щось задумав.

Він вийшов із хати, весь серйозний, у піджаку, який бачив ще весілля батьків,

і заявив:

— Марусю, все! Я вирішив — відкриваю каву по-Бруньківськи!

Маруся застигла з віником у руці:

— Щоб тебе петухи клювали у дупу, шо ти там ще відкриваєш?!

— Кав’ярню! Модну, як у місті! Люди приходитимуть, п’ють каву, балакають, фоткаються!

— Фоткаються?! В селі? На що? На хлів?

Харитон підняв палець догори:

— Ні, на фоні вивіски! “Кава по-Бруньківськи — смак, як у серці села!”

Маруся тільки закотила очі:

— Ти як ті труси баби Дусі — тебе вітром здуває з одної дурні на другу!

— Не дурня, а бізнес! — заперечив Харитон. — Люди з міста приїдуть! Ми їх заманимо натуральністю!

— Натуральністю? Та в тебе навіть столиків нема!

— Та зробимо! Візьмемо старі табуретки, поставимо під грушу — буде “еко-зона”!

— А каву де візьмеш?

— Та є ж банка розчинної!

Маруся аж руками сплеснула:

— Ти мені не умнічай, бо мозг поправиться! Та ти шо несеш, як той бомж бутилки на здачу?

Але Харитон був невблаганний.

Вже через годину він зібрав всю компанію:

Леоніда і Тому Раньків, Зіну Хмару, Григорія Пудлова, Жанну Туман, Світлану Прозорак, Івана Осака і, звісно, Данила з Тетяною.

— Люди, ми відкриваємо кав’ярню світового рівня! — проголосив він. — Усе буде по-сучасному: кава, пиріжки, вайфай!

— Який ще вайфай? — запитала Тома. — У нас же кіт на даху ловить сигнал тільки в гарну погоду!

— От і буде “атмосфера”! — не розгубився Харитон. — Головне — душа!

☕ Відкриття

На старому паркані з’явилася табличка, намальована фарбою від курника:

КАВА ПО-БРУНЬКІВСЬКИ — з любов’ю і без решти!

Під грушею стояли три табуретки, стіл із старих дверей, і склянки з-під майонезу — “для естетики”.

Маруся встала біля самовара, важко зітхаючи.

— Хто буде перший клієнт? — спитав Харитон.

— Ти сам і будеш, — відповіла вона. — Бо хто ще сюди прийде в здоровому глузді?

Та не встигла вона договорити, як прийшла Зіна Хмара, завжди цікава до новин.

— А шо тут у вас, кафе?

— Кав’ярня, — гордо відповів Харитон. — Преміум-класу!

— А шо подаєте?

— Кава по-Бруньківськи — міцна, як слово Марусі!

— А з чим вона?

— З запахом диму, бо чайник на дровах!

Зіна відпила ковток, зробила квадратні очі й сказала:

— Ого, в мене аж серце забилося швидше!

— От бачиш, діє! — радів Харитон. — Це фірмовий ефект — “енергія від Явкова”!

Потім прийшли інші.

Григорій Пудлов попросив капучино, а Харитон збив молоко ложкою в банці.

Леонід Ранько замовив “американо”, то Харитон налив кип’ятку в кружку й сказав:

— О, тепер чистий американець!

Жанна Туман захотіла “щось холодне”,

і Маруся подала їй воду з криниці зі словами:

— Ось, натуральна льодяна “фрапе по-сільськи”!

Село ридало від сміху.

💸 Проблеми з бізнесом

До вечора на столику лежала скринька з прибутком — три гривні, два цвяхи і один ґудзик.

Маруся підбила підсумок:

— Оце твоя виручка? Та з таким “успіхом” скоро будемо каву нюхати, а не пити!

— Це початок, — гордо сказав Харитон. — Головне — віра!

— Ти як та пластинка — тебе заїло! — сказала Маруся. — Закрий хліборізку, бо вітер дує!

Тут прийшов Іван Осак і питає:

— Харитоне, ти каву по літру даєш? Бо я спішу!

— По літру? Це ж не бензин!

— А шкода, я б заправився!

І знову село заходилося від реготу.

Коли сонце сідало, Харитон сидів біля свого “кафе”, тримав кружку з теплою водою й дивився вдалечінь.

Маруся підійшла й сказала:

— Ну шо, бізнесмен, знову пусті балачки?

— Та ні, Марусю… просто трохи не пішло. Але наступного разу точно піде!

Вона хитро усміхнулася:

— Ти як той вітер — без тебе в селі скучно. Але, Харитоне, пам’ятай: щоб заробити, треба не язиком молоти, а руками робити!

— Та знаю, — відповів він. — Але язиком якось веселіше!

І вони обоє засміялися.

Бо що б не придумав Харитон,

його пусті балачки вже давно стали

головною розвагою Бруньків.