Глава 6. Бруньки мають талант

Після того, як Харитон показав усьому селу своє “кіно”, він три дні ходив, як телеведучий.

Руки за спину, підборіддя догори, і тільки й чути було:

— Мистецтво — то не жарти, то натхнення!

— Ага, натхнення, — бурчала Маруся, — тільки в тебе натхнення завжди закінчується тоді, як гроші в магазині.

І ось якось увечері, коли Маруся поралася біля печі, Харитон урочисто вигукнув:

— Марусю! Я придумав новий проект!

— Ти як та пластинка — тебе заїло, — відказала вона, не обертаючись.

— Ми робимо талант-шоу “Бруньки мають талант”!

Маруся ледь не впустила сковорідку.

— Щоб тебе петухи клювали у дупу, яке ще шоу?!

— Велике! З журі, сценой і конкурсантами! Село покаже світу, шо в нас не тільки буряк росте, а й таланти!

— Та тобі б спочатку голову посадити, бо вітер через неї дує, як через мою хліборізку! — відповіла Маруся. — Яке шоу? В кого там талант, у Зіни Хмари, шо три дні поспіль чхає на сусіда?

— Не вмішується мистецтво з побутом! — серйозно мовив Харитон. — Зіна буде ведучою!

І вже наступного дня по всьому селу розвісили афіші, написані криво, але з душею:

“ВЕЛИКЕ ТАЛАНТ-ШОУ ‘БРУНЬКИ МАЮТЬ ТАЛАНТ’!

Місце проведення — двір Явкових.

Журі — Харитон, Маруся (під примусом), і Григорій Пудлов.

Переможець отримає банку малинового варення і славу на все село!”

Село загуділо!

І вже через день у двір Явкових зібралася вся Бруньківська публіка.

Харитон стояв із мікрофоном (з дротом від праски), а Данило крутив колонку.

— Увага! Вітаємо вас на першому сільському талант-шоу! — проголосив Харитон. — Ми покажемо, що Бруньки — це столиця культури, гумору і краси!

— І дурні, — додала під ніс Маруся. — Бо хто ще на таке прийде.

Виступ №1. Зіна Хмара

Зіна вийшла у блискучій хустці й заявила:

— Я буду співати романс!

І як завела:

“Ой у вишневому садочку…”

А далі — “чх!”

І так кожні два рядки:

“Ой у вишневому (чх!) садочку (чх!) там соловейко (чх!) щебече (чх!)…”

Село ридало зі сміху.

Харитон аплодував:

— Талант! Несподівані паузи — це ж артистична фішка!

 Виступ №2. Леонід Ранько

Леонід вирішив показати фокуси. Вийшов із старим капелюхом і оголосив:

— А зараз я дістану з капелюха голуба!

Поліз рукою — і дістав мишу.

— Ой, переплутав! — закричав він. — Це запасний номер!

Маруся аж чіплялася за лавку, щоб не впасти від сміху.

— Та ти як та коза, що вічно «ме да ме»!

 Виступ №3. Світлана Прозорак

Світлана принесла стару магнітолу й оголосила:

— Я буду танцювати сучасний танець “Весна у Бруньках”!

Натиснула “play”, а там замість музики — оголошення з ринку:

“Покупайте свіжу картоплю, ціна договірна!”

Але Світлана не розгубилася й танцювала під те “покупайте!”.

Село ревіло від реготу.

 Виступ №4. Іван Осак

Іван вирішив грати на баяні, але забув, що він зламаний.

— Та нічого, — каже, — я зроблю вигляд, що граю!

І почав крутити ручку пральної машини під акомпанемент гавкоту собаки.

Харитон гордо кивнув:

— Це перформанс! Сучасне мистецтво!

 Виступ №5. Маруся

Маруся спершу відмовлялася:

— Я туди не піду!

— Іди, бо шоу без тебе не шоу! — просив Харитон.

Вийшла. Подивилася на натовп, на Харитона, і сказала:

— Мій талант у тому, шо я ще тебе не прибила за всі твої пусті балачки!

Село вибухнуло оплесками.

— Переможець! — оголосив Харитон. — Одностайно!

Коли все скінчилося, люди ще довго сміялися й розходилися, кажучи:

— Ото весело було! Бруньки таки мають талант — дуріти з душею!

А Харитон задоволено підсумував:

— Бачиш, Марусю, я зробив свято! Люди щасливі!

— Ага, щасливі, бо ти, як завжди, дав цирк без квитків!

Вона глянула на нього й засміялася:

— Ти мені тут не умнічай, бо мозг поправиться!

— Та все, все, — усміхнувся він. — До наступного проєкту!

І Маруся зітхнула:

— Господи, коли ж ти, Харитоне, хоч раз щось нормальне придумаєш…

Але в глибині душі знала — хай краще він вигадує, ніж мовчить.

Бо без його “пустих балачок” у Бруньках було б нудно, як без корови на полі.