Глава 5. Кіно від Харитона

Минув тиждень після того, як телевізор показав сюжет про «туризм у Бруньках».

Село досі сміялося, а Харитон ходив, як павич, — спина рівна, голова високо, очі блищать.

— Ти дивись, Марусю, — казав він, розглядаючи своє відображення у вікні, — мене по телевізору показували! Тепер я — публічна людина!

— Публічна людина, ага, — хмикнула Маруся, — тільки публіка вся сміялася, як ти впав у ставок у прямому ефірі.

Харитон не звертав уваги:

— Нічого, то була режисерська задумка!

І ось вранці він знову вигукнув ту фразу, від якої в Марусі аж чайник переставав кипіти:

— Марусю, я придумав!

— Та шо ж ти знову придумав, горе ти моє? — скривилась вона. — Ти як та коза, шо вічно «ме да ме»!

— Цього разу все серйозно! Ми знімаємо кіно про Бруньки!

— Про що?!

— Про нас, Марусю! Про життя простих людей, про любов, про туризм, про вітер у банках і навіть про собак!

— Та ти шо несеш, як той бомж бутилки на здачу?!

Харитон гордо показав стару камеру, яку позичив у школи:

— Ось! Зніматимемо справжній фільм — “Бруньки. Історія одного генія”!

Маруся закотила очі:

— Генію, ти спочатку город скопай, бо буряк росте, як твоя логіка — криво!

Але Харитон не слухав.

Він зібрав усіх друзів у дворі: Зіну Хмару, Леоніда і Тому Раньків, Жанну Туман, Івана Осака, Григорія Пудлова, Світлану Прозорак і навіть дітей — Данила й Тетяну.

— Люди добрі! — вигукнув він, ставши на ящик з-під яблук. — Ми робимо кіно! Я — режисер, сценарист, актор і продюсер!

— А хто оператор? — спитала Зіна.

— Данило. Він молодий, у нього телефон із камерою.

— А хто звукач? —

— Тетяна. В неї Bluetooth-колонка!

Село аж загугуло від сміху.

Харитон роздав ролі:

Марусю призначив “головною героїнею, яка вірить у чоловіка”.

Себе — “мрійником із великим серцем”.

Зіну Хмару — “таємничою сусідкою, яка завжди підслуховує”.

А Григорія Пудлова — “лікарем, що рятує всіх після бізнес-ідей Харитона”.

Маруся бурчала:

— Я тобі зараз вріжу, дуба даси прям під малиною, режисере ти недороблений!

— Не кричи, як та сусідка уночі на корову! — махнув рукою Харитон. — Тиша на майданчику! Зйомка починається!

 Сцена 1: “Харитон мріє про славу”

Харитон стоїть біля груші, дивиться вдалечінь.

— Я зміню світ… почну з Бруньків! — урочисто каже він.

— Тату, — шепоче Данило, — тебе не чути.

— Та я артистично шепочу! — бурчить Харитон. — Це глибина образу!

Зіна не витримала й засміялася:

— Та ти не артист, ти як ті труси баби Дусі — тебе вітром здуває!

Сцена 2: “Маруся сварить Харитона”

Маруся стоїть біля відра, руки в боки.

— Та закрийся і умийся, бо як вріжу, полетиш у кіно без сценарію!

— Добре, добре, — відповідає Харитон. — Мені потрібна емоція, злість, отак і грай!

— Та я не граю, я справді тебе зараз пришибу!

 Сцена 3: “Туристи прибувають”

Леонід і Тома вбралися в солом’яні капелюхи, роблять вигляд, що вони “німецькі туристи”.

— Гутен морген! — каже Леонід. — Ми шукаєм Бруньки-Тревел!

— Вітаю! — радіє Харитон. — Ви потрапили в серце України!

— Та ми й не сумнівалися, — пирхає Тома, — бо тут пахне якраз серцем — свіжим гноєм!

Село реготало так, що навіть кури перестали нестися.

Увечері Харитон вирішив влаштувати прем’єру.

Він під’єднав телефон до старого телевізора і зібрав усіх у дворі.

Діти принесли стільці, сусіди — насіння, Маруся — відро попкорну з кукурудзи, що не доготувалась.

Почалося кіно.

На екрані Харитон з пафосом говорить у камеру:

— Люди! Вірте в себе, і ви досягнете вершин!

У цей момент за кадром чути, як Маруся кричить:

— Шуруй копати картоплю, філософ ти картонний!

Всі лягли зі сміху.

Зіна Хмара аж витирала сльози:

— Та це ж комедія року!

А Харитон гордо стояв і приймав овації.

— Ну що, бачиш, Марусю? Кіно вийшло! Люди сміються!

— Ага, сміються… з тебе, а не завдяки тобі, — сказала вона, витираючи очі. — Ти як та пластінка — тебе заїло!

— Зате не забули, — гордо відповів Харитон. — Бо в кожній балачці є зерно геніальності!

— Ага, тільки в тебе — цілий мішок пустих!

І все село ще довго згадувало “кіно Явкова”, сміялося і чекало, коли ж їхній “режисер” знову щось вигадає.

Бо всі в Бруньках знали:

як тільки Харитон каже “в мене є ідея”, — значить, знову починаються пусті балачки.