Глава 2. Вітер у банках

Минуло кілька днів, і в селі Бруньки знову запахло чимось недобрим.

А точніше — новою ідеєю Харитона Явкова.

З самого ранку біля криниці стояли сусідки: Зінаїда Хмара, Світлана Прозорак і Жанна Туман. Вони вже звикли, що якщо з боку двору Явкових чути стукіт, дзеленчання і голосні “шоб тебе петухи клювали!”, — значить, Харитон щось мутить.

— Та дивіться, знову він там щось крутить, — каже Зіна. — Минулого разу собак вигулював, тепер, певно, корів на йогу зібрався водити.

— Йому би мозги вигулювати, — пирхнула Світлана. — А то заіржавіли від безділля!

— Тихо ви, — каже Жанна, — слухайте… він щось у банки пхає!

І справді — Харитон стояв посеред двору з двадцятьма літровими банками, кришками, і величезним вентилятором, який він десь роздобув у Івана Осака.

Маруся стояла поруч, руки в боки, очі як дві блискавки:

— Харитоне, ти мені поясни по-людськи, шо ти робиш, бо я зараз вріжу — дуба даси прям під грушкою!

— Та не кричи, як та сусідка вночі на корову! — махнув рукою Харитон. — Я експеримент проводжу. Науковий!

— Який ще науковий?! — вереснула Маруся. — Ти шо, академік Бруньківський?

— Я відкрив новий бізнес — продаж свіжого повітря у банках!

— Що ти несеш, як той бомж бутилки на здачу! — засміялася Маруся. — Ти шо, зовсім спекою прибитий?

— Нічого ти не розумієш! Люди в місті задихаються! Смог, пил, гази! А я їм продаватиму чисте, сільське повітря — з ароматом груш і свіжого гною!

Зінаїда за парканом пирскнула:

— Харитоне, може, ще й аромат вибирати можна? Грушеве — три гривні, гнойове — з бонусом?

— Дуже смішно, — обурився Харитон. — Це екологічна ініціатива! Я навіть етикетку придумав: «Бруньківський вітер — подих природи»!

— Попутного вітру в сраку, — відрізала Маруся. — Бо твоя природа скоро мене доконає!

Харитон, не зважаючи на сміх навколо, запихав повітря у банки, закручував кришки й виставляв на стіл.

— Все! Тепер лишилося знайти покупців.

І тут саме проходив Григорій Пудлов, сільський фельдшер.

— Харитоне, ти шо робиш, га?

— Бізнес, Григорію! Продаю повітря.

— Ти, видно, тим вентилятором не тільки вітер ганяєш, а й мізки! — сміється Пудлов. — Ну давай, відкрий одну банку, покажи, який товар.

Харитон відкрутив кришку. З банки вилетіла муха.

— От бачиш! — гордо каже він. — Навіть природна фауна є!

— Та ти як та коза, шо вічно «ме да ме», — відмахнувся Пудлов. — Краще б город скопав.

Увечері Харитон вирішив продати «товар» на базарі. Взяв тачку, навантажив банки й шурує дорогою, свистить.

На розі зустрів Леоніда Ранька.

— Харитоне, шо то ти везеш, мед?

— Та ні, повітря свіже!

— Та ти, певно, вві сні з коня впав! Хто ж те повітря купить?!

— Міські куплять! Там у них вітер тільки з кондиціонера. А в мене — натуральний!

Підійшла Тома Ранько, глянула в банку:

— А шо, може, й справді комусь треба… Але ж банка пуста!

— Не пуста, а наповнена можливостями! — гордо заявив Харитон.

Тома пирснула:

— Ти як ті труси баби Дусі — тебе все здуває!

Вернувся Харитон увечері додому — весь у пилюці, банок повна тачка, грошей нуль.

Маруся зустріла його на порозі з рушником:

— Ну, шо, продав повітря?

— Ні… Люди не готові до інновацій.

— Ти мені тут не умнічай, бо мозг поправиться! — гаркнула Маруся. — Іди-но краще сіно переверни, бо сонце зайшло!

Харитон сів на лавці, зітхнув і пробурмотів:

— От дурне село… Вони ще не розуміють, який я геній. Колись згадають Явкова, як винахідника свіжого повітря в банках!

Маруся зиркнула на нього і сказала:

— Та тебе навіть у підручник не впишуть, бо там уже написано: «Приклад пустих балачок».

І все село знову реготало — бо як тільки Харитон каже «бізнес», усі знають: буде сміх, пил і… порожні банки.