Глава 1. Новий бізнес Харитона

Сонце тільки-но вигулькнуло з-за груші, а по двору вже гриміло від Харитонових вигуків. Він, як завжди, з самого ранку в стані натхнення — придумав «золотий бізнес».

— Марусю! — кричить із сараю так, що кури розбіглися. — Іди-но сюди, бо я таке придумав, що аж голова свистить!

Маруся виходить з хати з відром — вода ллється через край, бо руки трясуться від передчуття чергового цирку.

— Та що там знову? — буркнула. — Минулого разу ти вже придумав, як з соломи робити подушки з лікувальним ефектом. Три зробив, продав одній Зіні Хмарі, а вона тепер чухається, як та свиня після купання!

— Не згадуй старе, бо воно в душу коле! — ображено каже Харитон. — Слухай уважно: відкриваємо фірму з вигулу собак!

Маруся ледь не вилила воду собі на ноги.

— Ти шо, дурний? У нас у селі пів собак — бездомні, а решта — на цепу! Кому ти їх вигулювати зібрався?

— Та не просте вигулювання, а елітне! — розпалився Харитон. — Ми будемо брати плату, щоб я виводив собак на свіже повітря, давав їм духовний розвиток, команду «сидіти» англійською!

— Щоб тебе петухи клювали у дупу з тим розвитком, — гаркнула Маруся. — Ти вже минулого місяця мав «бізнес-план»: збирати дощову воду і продавати її як мінералку. А тепер що? З собаками англійською? Ти як ті труси баби Дусі — тебе постійно вітром здуває!

Харитон не здається:

— От побачиш, як я зароблю! Я ж талант!

— Ти талант… як мій пральний порошок — піниться, а користі нуль! — зітхнула Маруся. — Йди ти на сусідню вулицю зі своїми ідеями, поки я тобі відром по голові не дала.

Тим часом на двір забіг Данило, син Харитонів, у шкільній сорочці навиворіт.

— Тату, а можна я теж собак вигулюватиму?

— Бачиш, навіть дитина підтримує! — зрадів Харитон.

Маруся аж очі закотила:

— Та він підтримує, бо думає, що йому дадуть пса! А ти, вівця фіолетова, знову людям мозок запудриш!

Тут на порозі з’явилась донька Тетяна — вся з телефоном, слухає музику.

— Мам, тату, не сваріться, я вже записала в TikTok, як ви знову спорите. У нас сто лайків!

— Ти як та пластінка — тебе заїло з тим тік-током! — розлютився Харитон. — Я тут майбутнє родини будую, а ви смієтесь!

Маруся пирснула:

— Майбутнє… Та як ти колись відкриєш бізнес, то я, мабуть, до того часу зуби вставлю в позолоті!

Харитон образився, почухав потилицю й попрямував до сусіда — Івана Осака.

— Іване, братіку, хочу тобі бізнес запропонувати — серйозний, без дурні.

Іван саме лагодив трактор і лише фиркнув:

— Харитоне, знову пусті балачки?

— Та ні, цього разу точно спрацює! Будемо вигулювати собак за плату!

Іван так реготнув, що аж гайки з руки випали.

— У нас у Бруньках собаки самі себе вигулюють, дурню!

— То ми їм допоможем! — не здавався Харитон. — Може, навіть відкриємо салон краси для собак — «Лапа й стиль»!

Іван витер очі:

— Попутного вітру в сраку, друже, але я пас!

До розмови долучилась Зінаїда Хмара, сусідка з кутка.

— Харитоне, ти краще город скопай, бо твоя Маруся вже мене питала, чи не позичу сапу.

— Та город почекає! Бізнес — то головне!

— Та що ти несеш, як той бомж бутилки на здачу! — знову зареготала Зіна. — У тебе ж руки криві, а ти з собаками зібрався!

Харитон махнув рукою:

— Побачите, ще всі будете записуватись у чергу!

Та замість черги він отримав нову хвилю реготу, коли в обід повернувся додому — без собак і без грошей, але з двома подряпаними штанами.

— Що з тобою? — питає Маруся.

— Та ті дві собаки від Прозорак Світлани мене вигуляли, а не я їх! — відповів Харитон. — Бігали по селу, аж Юрій Мазайло подумав, що в нас виставка собак!

Маруся аж сіла від сміху:

— Ти як та коза, що вічно «ме да ме» — говориш і нічого не робиш! Хліборізку свою закрий, бо вітер дує!

Харитон лише буркнув:

— Ти вечно недовольна наче родилася такою. Закрийся й умийся, бо ще вріжу — дуба даси прям під малиною!

— Ага, спробуй! Тоді тебе навіть Григорій Пудлов не врятує, він же фельдшер, але не чудотворець!

Діти регочуть, Маруся сміється, а Харитон лише бурчить собі під ніс:

— От побачите, колись я таки стану багатим. Не сьогодні — то завтра.

Але всі в селі вже знали: якщо Харитон каже «завтра» — то значить, що знову пусті балачки.