PUSHча

– Панночко, Ви мене розумієте? Я замовляв у вас пурпурову краватку! ПУР–ПУ–РО–ВУ! А ви мені прислали якусь вульгарну червону. Як це у вас тільки такий колір? Я бачив на сайті фото саме пурпурової краватки. Яка ще кольоропередача монітору? Не виправдовуйте свою помилку якимось відмазками! Мудаки! – в слухавці вже ритмічно лунали короткі гудки. Я було зібрався, з пересердя, пожбурити з усією сили iPhone на стіл, але вчасно второпав, що я в кабінеті один. Тож, за відсутності глядачів це немає сенсу.

Замість цього я відкрив сповіщення в смартфоні. Facebook люб’язно нагадав, що сьогодні свій день народження святкують троє моїх друзів. З одним ми познайомилися на професійному тренінзі, минулої зими. Є така специфіка тренінгів – після їх закінчення додавати один одного в друзі, навіть якщо впродовж нього не обмінялись жодним словом.  Така собі ілюзія соціалізації та хоч якась користь з тренінгів. Другий – мій однокласник. Він одружився на своєму шкільному коханні й зараз мав вже трьох дітей. На фото він виглядав чи не вдвічі старше за мене. А як він виглядав в житті – навіть не уявляю. Після випускного ми жодного разу не бачились.

Третя – спокуслива дівчина в купальнику. Я не знаю хто це, вона сама додалась бо у нас було багато спільних друзів. Певно бот. Але світлина красива, тому саме її я вирішив привітати. «З днем народження! Віри, добра і натхнення» – швидко набрав в її профілі. Поміркувавши я добрячи здобрив допис смайликами та емодзі, а потім скопіював і розіслав в профілі інших іменинників. Що мені шкода, дійсно?

Та все одно, день був безнадійно зіпсований. Я вкинув щойно розкритий набір краваток у смітник. Інтернет–магазини з їх неможливістю своїми очами роздивитись і помацати товар  колись мене доконають. Але шопінг–моли, з їх купою нав’язливих продавців, що незважаючи на повну відсутність смаку намагаються давати поради – ще гірше. Та надія ще є. В шафі поміж старих папок зі звітами лишалось півпляшки Chivas. Ось, що мені зараз потрібно.

Офіціант розлив залишки віскі у склянки і запитально подивився на нас:

– Повторити?

– Ну звісно, – Остап вже не зовсім чітко артикулював приголосні, але офіціант, як справжній професіонал, його зрозумів.

Ми сидимо в нічному клубі, зважаючи на будній день людей тут не багато. Переважно студенти з дальнього закордону та їх симпатичні супутниці.

– Ні, ну ви тільки подумайте, вони, замість елегантної пурпурової краватки, прислали, якийсь, бляха, червоний піонерський галстук. Куди я в ньому піду?

– Дарма ти так, червоний – колір пристрасті. – парирував Алекс.

– Хіба що у дешевих мильних операх чи провінційних глянцевих журналах.

– Ну аякже. Дімон у нас естет. Йому й одяг потрібен статусний і дівчина відповідна. Перша ліпша студентка, яка погодиться їхати до нього одразу коли він покаже виписку зі своєї кредитки, для нього не варіант. Вона має повестись саме на краватку, а ще, як мінімум, розбиратись у тонкощах англійського етикету і відрізняти Вівальді від Бетховена.

– Слухай, от давай ти не будеш іронізувати. По–перше, немає англійського етикету. Він універсальний, як мінімум, для всієї Західної цивілізації. По–друге, відрізнити Вівальді від Бетховена – дуже просто, і це не є показником високої культури. Перший писав сольні інструментальні концерти і концерти для струнних оркестрів, а другий – для фортепіано та симфонічного оркестру. І по–третє, ти знаєш, що в голландських борделях кобіти проходять щомісячний огляд у венеролога?

– Тепер буду знати, а що?

– А те, що зняти шльондру в Амстердамі набагато безпечніше ніж знайомитись з дівчиною в цьому клубі.

– Дімич, ці всі шльондри це вчорашній день. Зараз технології досягли такого рівня, що секс буде необхідний людям лише для розмноження. – вклинився в розмову Остап, – Та й зважаючи на можливість штучного запліднення  це теж не особливо важливий аргумент.

– Так–так, звісно. Я теж заходжу на PornHub, але ж іноді хочеться відчути тепло людського тіла, ненав’язливого спілкування. Задовольнити свій інстинкт мисливця, врешті.

– Та до чого тут порно?! Нинішній рівень технологій дозволяє запускати такі проекти, що симулюють не лише фізіологічні відчуття, а й соціальні аспекти. При чому і перше і друге на неймовірно високому рівні. Я на BuzzFeed читав про американські стартапи в цій галузі. Є одні хлопці на Гавайях, котрі зараз просто рвуть ринок. Спробуй, я тобі кажу, не пошкодуєш.

– Та це якийсь развод. Впарюй його комусь іншому. І чому на Гавайях, а не в Каліфорнії? Що в американських айтішників змінилось місце сили?

– Яка нахєр різниця, на Гавайях чи в Каліфорнії?! Хоч в Жмеринці, головне, що це круто. Ти спробуй спочатку, а потім вже кажи развод чи ні.

– О, почалось, типу “Купи слона”. Геть!

– Та я тобі кажу я сам спробував і офігів. Давай я тобі встановлю прямо зараз, там є безкоштовна демо–версія. Не сподобається – видалиш.

– Ти ж не заспокоїшся поки не досягнеш свого? Давай тоді, тільки залиш вже мене в спокої. – я запустив iPhone по глянцевій поверхні столу і він м’яко впав в долоню Остапа. – Тільки не здумай ставити мені якісь свої шпіонські проги. Я перевірю!

Остап дійсно крутий айтішник і розбирається в технічних новинках. Свого часу він вдало вклався у Bitcoin, коли він коштував якихось пару сотень баксів, і ніхто це не сприймав серйозно. Може зараз і я встигну вписатися в тренд?

Дзвінок будильника безжально ввірвався у мій важкий але глибокий сон. Всі, хто використовує соціальні мережі для самоосвіти знають, цю мелодію як «Танго смерті» під яке нацисти катували євреїв у Львівському концтаборі. І лише найдопитливішим відомо, що це Palladio написана британським композитором Карлом Дженкінсом через півстоліття після закінчення війни. Втім це компенсується тим, що під неї я кожного ранку отримую свою маленьку порцію тортур. Голова пульсує зсередини тисячами атмосфер. в роті стояв неприємний смак, а ще в останні місяці я почав відчувати де в мене знаходиться печінка.