Пурія
Про утопців
з нотаток мандрівного хроніста Пурії
...Тут важко дихати. Повітря гниле. Вода смердить. Болото тягне донизу.
Утопці ходять між цим, як удома. Тонкі ноги, важкі тіла, голови без шиї. Очі червоні, каламутні, наче після тижневого запою. У ротах - великі губи, у носах - дірки замість крил. Вони сміються хрипло. І кашляють навіть тоді, коли мовчать.
Кажуть, стати Утопцем просто. Достатньо втопитися тут. Чи згоріти від газів. Якщо тіло підберуть свої - воно знову підніметься. Ходитиме. Працюватиме. Служитиме. Ніколи вже не буде тим, ким було.
Утопців кидають у шахти. На рудники. На передову. Вони витримають там, де інші вмирають. Але справжня їхня цінність не в них самих. А в їхніх світах. Бо світ Утопця - це отрута. А отрута годує імперію.
Та й самі вони не безсильні. На окраїнах, де карти Водяників не працюють, Утопці хазяї. Контрабанда. Крадіжки. Торгівля наркотиками й кістками. Їхній кримінал - це хаос. І цей хаос вигідний імперії. Бо чужинці бояться тут ходити.
Я бачив їх. Рвані сорочки. Брудні бандани. П'яні очі. Сміх, що більше схожий на хрипіння. Вони огидні. І небезпечні. Бо світ, де вони живуть, уб'є тебе швидше, ніж вони самі. Але саме це робить їх зброєю.
Утопці - то гниль, що не вмирає. Народ-вигнанець. Народ-прокляття. І народ-щит для тих, хто вище за них.
#368 в Фантастика
#122 в Бойова фантастика
#118 в Наукова фантастика
Відредаговано: 08.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
