Восхождення князя Глибодара

Система Динорія мала лише одну справді живу планету — світ озер, солоних і непривітних, з рідкісними поселеннями на узбережжях. Її подарували предкам Непріонських кілька сотень років тому за бойові заслуги. З того часу рід втрачав силу й багатство, але зберігав титул і право на дві системи, хоч із них лише одна мала життя.

Учора помер його батько — несподівано, на підводному полюванні. Для більшості це була трагедія. Для Глибодара — початок.

Двері тронної зали розчинилися. Русалки провели його всередину: стара наставниця та молода служниця. У залі зібралося кілька свідків. Купці — в безглуздо пишних прикрасах, куплених десь у ломбардi й нап’ялених із жадібною гордістю. Його мати й дядько — в урочистому вбранні: плаття та фрак із давнім візерунком, колись модні, тепер зношені, вийняті зі сховку лише задля цього дня.

Глибодар ішов у доспіхах прадіда — перламутрових, потемнілих від віку, з відблисками зелені й водоростей. Під спів мавок, що завели гімн дому, він став на коліно перед троном.

Дядько вийшов уперед, тримаючи давній символ влади — мідну гідроплазменну рушницю. Він простягнув її. Глибодар відмовився.
Простягнув удруге — юнак знову відкинув.
І лише втретє спадкоємець узяв зброю. Так велів стародавній звичай: двічі відмовитися, щоби показати, що влада не береться легковажно, і втретє прийняти — як знак остаточного згоди нести її тягар.

Під силувані оплески він піднявся, розвернувся й сів на трон. Усі дивилися на нього, кожен думаючи лише про власну користь.

Але він не думав про них. Він бачив батька, що змарнував життя на полюванні й загинув без слави. Бачив дядька, що розтратив роки в пияцтві та розвагах. І знав: він не стане таким.

Його життя буде іншим. Його шлях — це влада.
Відтепер він — не спадкоємець, не дитя свого роду.
Тепер він — князь.