Лодовик серед лісовиків: Форпік на службі

Наступного дня двері карантинної комірки відчинилися різко, й той самий медик буркнув:
- Виходь. Капітан дозволив - підеш у машинне відділення.

Форпік підхопився й, не вагаючись, пішов за ним. У грудях тріпотіло: тепер його випробують. Він розумів, що кожен його рух тут буде під наглядом.

Коридори гуділи, як нутрощі якогось велетня. По стінах пробігали світлові імпульси, наче нервові сигнали. Метал дихав теплим жаром. Лісовики йшли по ньому впевнено, майже ритуально - долонями торкаючись до панелей чи стін. Форпік дивився й дивувався: це була не просто техніка. Це було щось більше.

Його привели до машинного відділення. Там пахло гарячим мастилом і гаром. Лісовики-інженери, голі по пояс, з руками в чорному мастилі, підспівували низьким гортанним мотивам, що дивно гармоніювали з гуркотом двигунів. Один з них кинув на Форпіка косий погляд і глузливо засміявся:
- О, нова прикраса нашої палуби.

- Хай підносить мастило. На більше не здатний, - додав інший.

Форпік не сперечався. Він мовчки взяв важке відро й поніс туди, куди йому показали. Його плечі боліли, руки тремтіли, але він раз за разом повертався, виконував найчорнішу роботу. І кожного разу дякував. Його ввічливість дратувала лісовиків, та водночас збивала їх з пантелику.

---

Забобони корабля

Минали дні. Форпік почав помічати дивні речі. Коли двигуни глухли навіть на мить, інженери ставали півколом, клали руки на корпус і шепотіли слова, схожі на молитви. Коли системи видавали збій, вони спалювали в чашах шматки деревини, від яких ішов густий дим, і лише тоді бралися до ремонту.

- Чому ви це робите? - тихо спитав він одного разу.

Лісовик нахмурився.
- Бо корабель живий. Він відчуває. І якщо не доглядати його правильно - він відвернеться від нас.

Форпік затамував подих. Він зрозумів: усі ці ритуали були не просто забобонами. Корабель справді відповідав на них - метал тремтів, світло на стінах змінювало ритм.

---

Напад

Одного разу тривога знову розірвала повітря. Водяники. Їхні легкі штурмові кораблі врізалися в бортові щити. Корвет лісовиків тримався, відбивав атаку, але удари сипалися без кінця. У машинному відділенні гул посилився, наче серце корабля билося у відчаї.

Форпік бігав разом з іншими, подавав інструменти, допомагав гасити займання. Він бачив, як загинули двоє матросів, і як решта, притискаючи поранених, все одно співали свої пісні-молитви.

Зрештою атака стихла. Водяники відступили. Але двигун був пробитий. Підпал не спрацьовував. Корабель почав дрейфувати в холодному вакуумі. Системи гасли одна за одною. У відсіках зникало тепло.