Бар у тіні астероїдів

На окраїні одного з мішаних світів водяників, серед кам'яних уламків і пилу астероїдного поясу, стояла стара станція. Вона жила власним життям: світло миготіло, стики панелей світилися іржею, і кожен крок луною нагадував про втомлене обертання конструкції.

У її серці був бар. Місце, де пахло димом, розлитим спиртом і потом. Панелі на стінах стилізували під дерево, але це була лише фарба на металі та пластику. Тут завжди було шумно.

Русалки крутили кістки й карти, сміялися дзвінко й різко, їхні очі блистіли зеленим вогником. Декотрі виходили на середину залу й починали танцювати. Їхні рухи були повільні, текучі, немов у воді. Волосся сяяло блакиттю, тіла - відливали вогким світлом. Утопці сиділи, заворожені, з кухлями в руках. Губи розтягувалися у безглузді посмішки, гривні сипалися на столи. Кожен рух русалки був гачком у свідомість - і вони самі тягнули гроші з кишень.

У кутку, подалі від натовпу, сиділа банда утопців. П'ятеро - в латках, з розбитими шоломами при поясах і дешевими бластерами. Їхні обличчя були сірими, але очі палали нетерпінням.

- Час на діло, - хрипко сказав капітан, важкий чолов'яга з носом, перебитим у трьох місцях. - Не дріб'язок. Не контрабанда риби й самогону. Це буде угода, що зробить нас водяниками... або принаймні багатими, як вони.

Його слова тонули в гаморі. Але банда кивала. Вони мріяли вийти з ролі бруду й тіні, піднятися вище.

---

Раптом вибухнула бійка. Хтось розлив випивку, хтось вихопив ніж. Бар завив від криків. Стільці летіли у стіни, підлога вкрилася осколками. Утопці, звісно, не лишилися осторонь - вони били й билися, їхні голоси тонули у хаосі.

І тоді з'явилася вона. Русалка. Висока, з волоссям, що сяяло в напівтемряві синьо-зеленим світлом. Її очі дивилися прямо на них, ковзаючи думками глибше, ніж слова. Вона говорила тихо, але кожен з утопців чув її чітко:

- Є справа. Медикаменти. З сусіднього світу. Гроші - море.

Вона вела їх темними коридорами станції. Світло там мерехтіло, кроки відлунювали. Нарешті - сховище. Контейнери, акуратно складені рядами. На них чітко горіли синьо-золоті клейма Імперії водяників.

Один з утопців ткнув пальцем у знак і загарчав:
- Ви що, сліпі? Тут же печатки імперії!

Інші нахилилися ближче, недовірливо дивлячись. Обличчя перекосилися від сумніву.

Русалка лиш посміхнулася, але в тіні до неї наблизилася мавка. Її голос був ледь чутний:
- Я не вивожу... Ледь замилила їм очі. Сил немає, ілюзія тріскає.

Капітан махнув рукою. Жадоба вже говорила голосніше за розум. Контейнери один за одним полетіли в трюм їхнього корабля.

---

Їхній буксир був розвалюхою, переробленою під «бойовий». Усередині смерділо паливом, труби дзвеніли від кожного поштовху двигуна. Утопці сперечалися про поділ гривень, яких ще не бачили. Русалка сиділа осторонь, усміхалася й гасила сварки своїм психо-впливом, але очі її ставали важкими, тіло хиталося від втоми.

Вони йшли курсом, коли попереду замиготіли датчики: патруль водяників. Один із утопців, худий і хитрий, прошепотів:
- Є обхідний шлях. Через пояс. Там ми вислизнемо.

Капітан спершу вагався, але махнув:
- Веди.

Буксир увійшов у тінь астероїдного поля. Кам'яні глиби пролітали зовсім близько, обшивка стогнала від ударів мікрометеорів. І тоді засвітилися датчики - сонячна буря. Потік заряджених частинок накрив їх, мов хвиля. Екрани спалахнули, зв'язок тріщав.

- Кидаймо цей товар! Він проклятий! - закричав один із банди. - Нам тут кінець!

Русалка підняла руки, її голос бринів рівно, як мелодія у воді:
- Сидіти! Тихо! Ви не кинете роботу. Ви пройдете крізь це. Ви отримаєте своє.

Слова накривали утопців хвилею. Дихання вирівнювалося, паніка стишувалася. Але очі русалки ставали каламутними, тіло хиталося від виснаження. Вона витрачала себе, аби тримати їхній страх під контролем.

Капітан дивився на неї пильно, його обличчя було кам'яним:
- Ти щось приховуєш. Скажи, куди ми йдемо, або я сам вижену тебе у відкритий космос.

Русалка стиснула кулаки, її плечі тремтіли. Вона більше не могла тримати подвійний тягар - бурю і їхні думки.
- На сумеречний світ, - вирвалось у неї. - Там чекають ті, хто заплатить.

У цей момент корпус завило, і корабель проскочив між двома глибами. Всі мовчали. Навіть утопці зрозуміли, що їхня доля тепер зв'язана не тільки з бурею, а й з новою небезпекою, яка чекала попереду.

---

Сумеречний світ зустрів їх руїнами. Місто лежало у вічних сутінках. Кам'яні фасади, вітражі, які ще вловлювали слабке світло. Русалка впевнено вела їх у старий особняк.

Контейнери впали у пил. Русалка схилила голову й прошепотіла молитву. Із тіней випливли три постаті у балахонах. Їхні капюшони світилися фіолетовим сяйвом, очі нагадували пташині. Мари.

- Оплати не буде, - голос був холодом. - Це угода між нами й нею.

Русалка мовчала. Вона вже не тримала контроль. Вона вірила, що мари самі завершать справу.

Але капітан утопців, який ще від початку відчував підозру, нарешті «прокинувся». Його руки стиснули бластер на водневій плазмі. Він вистрілив у темряву. Спалахи освітили стіни.

Інші утопці підхопили його крик. Вони палили в кожну тінь, у кожен рух. Русалка закричала, мари сковзали ближче, але тепер було запізно.

---

Вони вибігли в місто. Шепіт і свист тіней переслідував їх, фіолетові очі блистіли з кожного провулку. Вони стріляли без розбору, поки не вскочили у свій буксир.

Корабель ревів, обшивка сипалася шматками, але двигуни підняли їх у космос.

---

У таверні астероїдного поясу капітан поклав на стіл згорток. Він не пам'ятав, як схопив його серед хаосу. Тремтячі руки розгорнули тканину. Усередині лежав артефакт - психічне пристрій, що дозволяло впливати на думки інших.

Бар стих. Русалки, що ще хвилину тому танцювали, завмерли. Утопці дивилися на знахідку широко розкритими очима.