42

Біла «Октавія» розрізала фарами підвечірню трасу міжнародного значення. Випереджала автомобілі, деякі випереджали її. Легенька мжичка лягала на лобове скло автівки. Смуга дерев із пожовтілим листям супроводжувала автомобіль. Поряд із Сергієм на пасажирському сидінні дрімала Ніна, в такт із автомобілем похитуючи головою. Її чорне волосся пасмом лежало на її лівому плечі. Вона інколи ворушила устами, ніби щось промовляла у своїх мареннях. Сергій впевнено вів автомобіль додому. До рідного міста, куди вони після використаних столичних шансів, вирішили повернутися. Сергію, і надалі не було різниці, де жити. Його блог працював, будь – де, як тільки він відкриває свій ноутбук.

Презентація його книги пройшла скромно і без особливого шуму у видавничому світі - молодий письменник представив свій дебют. Редактори із видавництва говорили про свіжість стилю, новаторство та сучасність сюжету. Особливо відмічали ідею запізнілих можливостей і їх втрату. Журнал, який видавало видавництво, опублікував інтерв’ю із Сергієм. Поки не було ніяких відгуків і рецензій. У рідному місті Едик організував зустріч із читачами в одній із книгарень. Такі зустрічі по усій країні були прописані у його контракті, який потрібно виконувати. Коли після презентації лишилися випити вина у вузькому колі, Олена відвела у сторону Сергія, на декілька слів.

• Сергію, вашому друку була велика протидія зі сторони Аркадія, керівника Ніни!- промовила вона,- я хочу, щоб ви знали! Він мені потім про все розповів, що відбулося між ним і Ніною. Я знаю, як вам не просто, але простіть його. Насправді, він інший. Але постійне перебування із тими людьми зробило із ним те, який він став тепер…, я пішла наперекір йому. Це буде вам своєрідна…., еее…, вибачте, компенсація,- налякано вимовила вона,- за те, що сталося із Ніною. Знайте, що я ваш друг. І друг Ніни.

Сергій зніяковів від тих слів. Особливо, як і думала Олена, його напружило слово «компенсація». Але він бачив Ніну, яка у цю мить спілкувалася із сивочолим редактором видавництва і по сумісництву відомим поетом. Ніна посміхалася і була така розкута і легка, як і колись. Її чорне, густе волосся виблискувало, легко - пурпурові уста освітлювали яскравою посмішкою зал видавництва. Вона весело сміялася,  при цьому сум не полишав її виразні, чорні очі.

Олена погодила тематику нової книги Сергія. Вона не зовсім розуміла, який зміст Сергій вкладає у розуміння «Щастя на половину». Але вірила у майстерність і свіжість його думок. Інтуїтивно розуміла, що у тій книзі зустріне весь біль від пережитого насильства і уміння продовжувати життя із тим болем.

Ніна після розмови із Андрієм заспокоїлася. До неї повернувся спокій. Поки сумний та печальний, але вона перестала холерично реагувати на життя і його подразнення. Більше говорила із Сергієм. Розповідала про навчання у студії про її ефіри. Але ніколи не згадала імені Аркадія. У їхньому просторі це ім’я було заборонене. Ніна повернулася до своєї поезії. Вона перечитала її. Формувала у тематику. Відбирала лірику кохання у окремий файл. Розпочала писати нові вірші. Свіжі і наповнені теплом, світлим почуттям. Відчуттям любові, добра і натхнення. Вона відшукувала себе справжню у хащах пережитих емоцій. За декілька днів, поки Сергій був задіяний у видавництві книги вона впорядкувала збірку поезій «Щастя багато не буває!». І саме на презентації Сергієвої книги Олена познайомила її із відомим поетом, який зголосився прочитати її творчість. Її радості не було меж. Від того був її сміх і весела посмішка із сумними очима.

Під’їжджали до рідного міста.

Ніна проснулася за декілька десятків кілометрів до міста. Дивилася на знайомі краєвиди передмістя. На котеджи «багатих селян», які за короткий проміжок часу виросли тут.  Здаля виднілася стела із назвою рідного міста, яка освічувалася ліхтарями і була пофарбована у кольори національного прапора. Місто здаля вітало незчисленними вогнями. Ніна впевнено дивилися на місто. На рідне місто, яке завжди прийме у свої обійми. Місто мрій і сподівань, бо ж, щастя багато не буває. Ніна вірила в це. Її коханий був поряд, впевнено керував автівкою. Вона взяла його за руку, яку він тримав на ручці коробки передач. Міцно стиснула її і поклала замок із їхніх рук собі на ногу.

Великі , густі, пурпурові хмари розходилися на небі, відкриваючи їхньому зору великий, повний, світлий місяць.  Вони в’їхали у місто.

• Ніна, ми вдома!- промовив Сергій.
• Я знаю,- відповіла Ніна,-  тепер уже напевне…

07.05.2017