24

По нічній трасі національного значення із швидкістю, яка значно перевищує допустиму мчала біла «Октавія». Сергій зосереджено дивився на дорогу. Скули були міцно стиснуті, аж на вилицях проглядався їх рельєф. Він палив цигарку за цигаркою, недопалки викидав у вікно автомобіля. Вони розбивалися об асфальт залишаючи по собі бризки іскор. Авто обганяло машини, які прямували у одному напрямку із нею. На обличчі Сергія не відображалися будь – які негативні емоції. Обличчя було зосереджене і спокійне. Трохи втомлене та напружене. На безлюдній дільниці траси, понад лісосмугою, Сергій різко загальмував. Він вийшов із машини,  зайшов у лісосмугу. У нього трусилися руки. Поступово мандраж перейшов в усе тіло. Залізний комок зародився десь у глибині живота і повільно піднімався до горла. Все більше і більше викликаючи нудоту і знесилення.  Він присів, обпершись спиною у дерево, закрив долонями обличчя. Рясні ридання трусили Сергія. Сльози потоком котилися щоками. Він осів сідницями на землю. Спробував закурити. Руки тряслися до неможливого прикурити цигарку запальничкою. Сергій піднявся. Висмаркався. Спідньою стороною футболки витер обличчя. Пішов до автомобіля. Напився води із 1,5 – ки мінералки, умився нею. Запалив цигарку обпершись об автомобіль. Палив, видихаючи дим у небо, до зірок.

Коли Сергій побачив як Ніна зайшла у кімнату і ховаючи обличчя обняла його і пригорнулася відразу відчув, що щось сталося.

• Люба, що сталося? – занепокоєно запитав у дружини.
• А що, уже обійняти не можна?- награно весело із нотками докору промовила Ніна.
• Можна, але що з тобою?- повторив запитання Сергій.

Він спробував нахилитися і заглянути у обличчя Ніни. Очі були повні сліз, суму і вини. Ніна опустила очі до долу. Поступово починала всхлипувати, все більше закутуючись в обійми чоловіка. Притискалася до нього з усіх сил, ніби хотіла втопитися у ньому, розчинитися. Ніби прагнула захисту. Ніна плакала, час від часу спазматично ковтаючи повітря. Сергій не міг її відірвати від себе. Як тільки він робив рух, щоб віддалити її, піти взяти їй води чи заспокійливу пігулку, вона із усіх втискалася у нього. Сергій мовчав, оскільки на питання Ніна не відповідала. Вона просто притискалася до Сергія, з усіх сил. Поступово вони опинилися на своєму надувному матраці. Сергій сидів, обпершись об стіну. Ніна напівлежала на ньому. Її голова, лежала на грудях Сергія. Руками вона обхопила його тулуб. Він ніжно гладив її по голові і зовсім не розумів, що сталося і як бути.

• Милий, це важко пояснити, але…,- Ніна замовкла втискаючись у тіло Сергія.

Все, вона мене кидає! Хоче розійтися! Так от, до чого привела та студія і ті телезірки! Думки про втрату коханої, струмом пройшли через мозок Сергія. Він рвучко встав лишивши Ніну лежати на матраці.

• Ти мене лишаєш?- запитав стальним голосом, сповненим розпачу,- так?
• О ні, ніколи, нізащо! Ні, любий,- промовляла Ніна риданнями.

Вона стала на коліна на матраці і обхопила ноги Сергія. Її тіло трусило. Вона уся трусилася. Сергій відчував дикий прилив ніжності у перемішку із жалем. Він також став на коліна. Їх обличчя були на рівні. Вони дивилися у очі один одного. В її очах були сльози і розпач, у його очах ніжність і жаль.

Ніна розповіла усе, як було. В деталях. Спробувала охарактеризувати ті, події як напівзгвалтування. Вона не могла не бути відвертою із коханим. Це було б, ще гірше ніж вчорашні події. Вона не могла звалити усю вину на Аркадія. Показати його таким собі монстром - ґвалтівником. Вона розповідала, так як відчувала ситуацію. Навіть під страхом бути залишеною коханим. Вона вірила, що правда збереже їй Сергія. Так, буде важко зберегти чоловіка. Буде важко жити далі. Але обманювати його роками,  вона не змогла б.

Сергієве серце гучно билося. Ніна тримаючи його в обіймах відчувала його удари. Тупі і гучні немов кувалдою. Сергій розімкнув обійми. Піднявся із колін.

• Ніна, я мушу їхати…,- промовив Сергій.

Він пройшов до свого письмового столу. Закрив ноутбук, взяв зарядку і вийшов у коридор. Зняв вельветовий піджак із вішачка.

Ніна почула, як закрився англійський замок на дверях квартири.

Пізньої ночі Сергій в’їхав у рідне місто. По дорозі зв’язався  із Едиком, той чекав його біля свого дому. Наступну ніч планували провести у нічному клубі, відсвяткувати закінчення Сергієвого роману. Завтра його понесуть до редактора.

• Ну ти можеш, звісно, Сєрий!- промовив до товариша,- то у тебе уже столичний неспокій вселився. Кажуть же, що вам там ніколи жити за темпом…
• Так, Ед! Столичні, бля…, - видихнув тяжко, так, що Едик не наважився продовжувати розмову.