21

Ніна підвелася із ліжка. Вона відчувала себе важкою, немов до неї був прив’язаний мішок цементу. На ватних ногах, оголена пройшлася по номеру. Підійшла до дзеркала. У ньому на неї дивилася стомлена, сумна із червоними очима і потрісканими устами жінка років 45 – ти. Спрацьована і ображена щоденним гонінням за виживанням. Такі обличчя мали бідняки на картинах художників середньовіччя. На душі лежав величезний і кутастий камінь, який там відчував себе на своєму місці. У горлі гнітив комок, розміром із всесвіт. Страшенно хотілося пити. Ніна зайшла у ванну, відкрутила кран із холодною водою. Нахилилася до умивальника. Спочатку умивалася, потім підставивши долоньки під струю води напилася води у якій відчувався міцний смак хлорки у перемішку із іржею. Знову подивилася на себе у дзеркало. І знову відчула себе так, як виглядала у відображенні. Ніна відкрутила воду у ванні, сіла у неї. Гаряча вода поступово наповнювала ванну. Сльози поступово наповнювали очі Ніни, котилися щічками і скапували у хлоровану воду із смаком іржи. Ніна із головою занурилася під воду затримуючи подих, допоки інстинкт самозбереження не виштовхував її на поверхню. Сльози не вгавали. Комок не зникав. Важкість і ватність тіла не проходила. Ніна щосили дерла  себе банною губкою не намилюючи її. Залишаючи на тілі червоні подертості. Потім полежала у ванні ще деякий час. Піднялася витерлася вчорашнім полотенцем, яке лежало на підлозі у купі із її одягом. Одяг був у жахливому стані. На колготах були сліди землі із клумби в яку рвало Ніну. Плаття було трохи прим‘яте. Ніна вдяглася і знесилено сіла на ліжко. У ній не було життя.

Телефон сповістив про нове повідомлення. Воно було від чоловіка: «Люба, чи все добре! Коли ти будеш вдома?». Сльози тоненькою стежиною котилися по щоках Ніни падаючи на пурпурне плаття і лишаючи мокрі цяточки на ньому.

• Що тепер буде?- прошепотіла вона,- як жити?

Ніна не могла зібратися із думками. Досі вона не бувала у такому стані морального пригнічення, хоча певніше сказати моральної смерті. Вона навіть і приблизно не розуміла, як жити далі. І щонайгірше не знала, що робити от саме зараз. За ці декілька десятків хвилин.

• Треба ж щось робити!- тенькнуло у голові,- потрібно відписати, а ще краще подзвонити Сергію,- прошепотіла.

Вона так і сиділа на розстеленій сірій постелі готелю у плащі та зі смартфоном у руках і безмежною пусткою у погляді. За мить піднялася, взяла сумку і вийшла із номера. На рецепції здала ключ,  ніяким чином не здивувавши адміністратора. Вийшла на вулицю. Прохолода осіннього ранку трохи заспокоїла.

Ніна купила кави у кіоску в якому вчора купувала банну губку. Сіла на лавочку поряд із ним. Смачно ковтнула гарячий напій. Трохи стало тепліше у душі. Повільно заспокоювалась під шум ранкового міста. Від того що, люди ходять, живуть, розмовляють між собою. Зникло відчуття самотності у світі. Але важко було подивитися на обличчя людей. Вона сиділа із опущеною головою і дивилася на ноги пішоходів. Думки сходилися до того, що необхідно подзвонити Сергію.

• Любий, привіт, сонце! Вибач, але вчора я трохи напилася. Тому і не хотіла їхати додому, щоб тебе не нервувати. Ти ж знаєш, яка я коли вип‘ю,- промовляла у трубку,- чому сумна?- почула запитання від чоловіка,- знаєш голова, як не моя. Я зараз на роботу, підпишу документи для оформлення, контракт і додому. Ми ж планували завтра з‘їздити до батьків?- мовила запитально.

Сергій був трохи стривожений, але Ніна відчула, як він розслабився коли почув її голос. Як бути із Сергієм тепер? Вона знала, що не зможе йому не розповісти. Не зможе стримати сліз коли подивиться у його очі.

• О, як він на мене дивиться! На мене,  на шлюху…,- знову комок наблизився до горла. Ніна ледь не заплакала. Але зуміла заспокоїтись.

Що робити на роботі також не знала. Як дивитися на Аркадія? Як бути? Думки розпирали Ніну, але усі вони без відповідей. Запитання на які тільки вона могла знайти відповіді. І вона чергове у житті зрозуміла, що найважливіші рішення людина приймає сама. Тому, що то її вибір. І тільки її.

Рішення були прийняті. Виходячи із ситуації, яка склалася і того, що Ніна прийняла зґвалтування, як частково власну провину. Потрібно залишити студію. Потрібно все сказати Сергію. Він любить, можливо простить. Вона його любить, тому буде молити прощення скільки їй стане сил.

Ніна допивала своє американо, піднялася із лавочки і підійшла до смітника біля кіоску, щоб викинути паперовий стаканчик. Підняла очі і на іншому боці вулиці побачила величезне зображення себе. То було її зображення із першого ефіру новин, який вона післявчора проводила. Ніжна посмішка пишних уст із легко – пурпуровим відтінком. Стримане зачіска і дуже вдумливий погляд. Під зображенням був текст «Незабаром політичне шоу «Свіжий подих» із Ніною Поліщук на каналі «Х»». Ніна затамувавши подих дивилася на себе і остаточно втратила відчуття реальності. Дивно, але величезної сили радість зароджувалася десь глибоко у середині її свідомості і мчала на космічних швидкостях нейронами її мозку до уст. Легка і ніжна посмішка засяяла на обличчі Ніни.

• Ні, я не буду звільнятися. Я не здамся і не зламаюся. Я зможу пережити це,- немов у трансі шепотіла Ніна посміхаючись і разом з тим плачучи.

Життя поверталося в її поранену душу. Ніна пішла у сторону, де виднілася будівля телекомпанії.