5

Час швидко минав. Сергій і Ніна призвичаїлися до життя у мегаполісі. Ритм значно швидший ніж у рідному місті. Але клопоти із власними справами плавно несли їх у майбутнє. Вихідні переважно проводили прогулюючись містом. Сергій фотографував Ніну і панорами столиці. Парки, сквери, набережну. Інколи відвідували ресторани і кафе, але весь час різні. Шукали заклади, які стануть їхніми улюбленими. Де зможуть відпочивати у притаманній  їм ментальній обстановці. У рідному місті було таке кафе. Зовні і у середині нічого особливого. Але там був дух. Там була форма у якій вони себе почували чудово. Постійні відвідувачі стали друзями. І виникало відчуття, що то просто товариство зібралося на вечірку у когось вдома. У Києві поки такого закладу не знайшли. Хоча вибір і якість їх був надзвичайно широким.

Для Сергія мало що змінилося у зв’язку із переїздом до столиці. Він надалі продовжував працювати вдома. Вів свій блог. Писав статті на замовлення. Робив спроби писати книгу. Чергова  ідея книги була змінена. Переглядаючи американську мелодраму про відносини чоловіка і жінки – художниці, відмітив собі тонкий світ митців. Прочитав багато літератури про історії написання відомих картин. Пригадав, що має одну знайому художницю із рідного міста із доволі печальною життєвою історію. І вирішив спробувати заглибитися у світ художнього мистецтва, писати про людей із цієї сфери. Дуже незнайомої йому та доволі закритої від людей. Ми ж бачимо лише плід тієї роботи - готову картину. Але не маємо розуміння, які думки породжують зображення і що, є поштовхом до написання. Що є внутрішнім стимулом до вибору теми чи сюжету. Робота пішла доволі легко. Оскільки образ художниці, був доволі свіжий та яскравий у спогадах. Сергій довгий час і досить часто із нею спілкувався, коли проживав у рідному місті. На основі її думок і життя приступив до роботи. Надумував сюжет і перипетії повісті. Але однозначно, мало бути щасливе закінчення повісті.

Сергій зменшив кількість годин для роботи над книгою. Тепер він працював над нею не більше трьох годин. Поставити себе у рамки змушувало те, що він надто довго думав про сюжет. Настільки довго, що він переставав йому подобатися. Вирішив, що якщо напише багато, то не зможе видалити, бо стане шкода роботи. «Хоча б написати одну, невелику повість,- думав Сергій,- показати комусь, щоб сказали, що то є. Яка його вартість?».

До того ж приходилося більше працювати у блозі, для заробітків, бо ж київські ціни не можливо порівняти із провінційними. Витрати на харчування виросли. Сергій не хотів скорочувати можливості відвідувати театри, кафе - ресторани, кіно, це було можливістю розвіятися. Тому розгорнув свою рекламно – комерційну діяльність, яка здаля нагадувала поганеньку журналістику, на ще більші обороти ніж до того. І відразу відчув поліпшення у фінансовому плані. Все ж проживання у столиці, дає більші можливості для нових контрактів. Почав співпрацювати із тими компаніями, які відмовлялися працювати з ним поки жив у рідному місті. Бо ж тепер він столичний фахівець, а не якийсь там провінціал. Це веселило і разом з тим він відчував, що гриф киянин, це великий плюс у резюме і аргумент у перемовинах. Особливо коли переговори ведуться із компаніями, які ведуть свою діяльність поза Києвом.

Сергій, був задоволений життям. Лише трохи бракувало колишньої Ніни.