Пам'ять і вибір 20

Аврора заклякла на місці, немов ошпарена. Клаус і Вілл миттєво стали перед нею, затуливши її від Маргарет. Еліс стояла посеред передпокою, бліда й розгублена.

— Ви знайомі? — прошепотіла вона.

— О, ще й як, дорогенька, — солодко промовила Маргарет.

Вона безцеремонно відштовхнула Еліс убік і ступила до будинку, наче почувалася тут господинею.

— Ох, як давно я тут не була, — засміялася вона, проводячи пальцями по старій шафі. — Востаннє я приходила сюди, коли ця мерзотниця Лілія відмовилася віддати мені те, що належить мені.

— Та як ти смієш! — вигукнула Еліс.

Не стримавшись, вона замахнулася, щоб ударити її. Маргарет навіть не здригнулася, її очі спалахнули, а навколо пальців закрутилися темні іскри, але Вілл виявився швидшим.

— Не чіпай її!

Він різко викинув руку вперед.

Чорний згусток магії зі свистом розітнув повітря й ударив Маргарет просто в груди. Вибухова хвиля прокотилася кімнатою. Маргарет відкинуло назад вона врізалася в стіну з таким гуркотом, що картина над сервантом зірвалася, а кришталь і порцеляна посипалися на підлогу, розлітаючись на сотні уламків.

— А-а-а! — закричала Еліс. — Що, в біса, тут коїться?!

— Авроро! — крикнув Вілл, не відводячи очей від суперниці.

Аврора кинулася до Еліс, схопила її за руку й майже силоміць затягла до ванної кімнати.

— Сиди тут і не виходь! — швидко сказала вона. — Я все поясню. Обіцяю.

Вона зачинила двері саме в ту мить, коли коридор здригнувся від нового вибуху. Аврора вискочила назад, у вітальні панував хаос. Маргарет уже піднялася. Її волосся розтріпалося, губу розсікала тонка цівка крові, але усмішка стала ще небезпечнішою. Вона й Вілл стояли один навпроти одного, мов дві бурі темна енергія кружляла навколо їхніх рук.

— О, то ти полюбляєш темну магію? — насмішкувато сказала Маргарет, ухиляючись від чергового удару. — Може, приєднаєшся до мене?

— Та пішла ти! — гаркнув Вілл.

Він випустив одразу три згустки магії.

Маргарет змахнула рукою. Два удари розсіялися в повітрі, але третій пробив її захист і розтрощив журнальний столик позаду.

— Ха-ха! А хлопчик уже підріс! — засміялася вона.

Вона різко вдарила долонями одна об одну, із підлоги вирвалися чорні тіні, які, мов змії, кинулися до Вілла. Той стрибнув убік, тіні розтрощили крісло, перетворивши його на купу трісок.

— Вілле! — крикнула Аврора.

Вона простягнула руки вперед, золотавий промінь ударив Маргарет у плече й відкинув її на книжкову полицю, книги посипалися їй на голову.

— Ви стали сильнішими, — прошипіла Маргарет.

Аврора й Вілл стали поруч, вони атакували одночасно. Маргарет ледве встигала захищатися, її бар’єр тріщав.  Зрозумівши, що програє, Маргарет раптово завмерла, на її губах з’явилася хижа усмішка. Вона повільно підняла руку і стиснула кулак. Позаду Аврори почулося страшне хрипіння. Вона різко обернулася. Клаус стояв навколішки, судомно хапаючи ротом повітря. Його руки стискали горло, ніби невидимі пальці душили його.

— Клаус! — закричала Аврора.

Вона впала поруч із ним і підхопила його. Очі Клауса закочувалися, обличчя стрімко синіло.

— Ні! Відпусти його! — крикнула Аврора.

— І не подумаю, — холодно відповіла Маргарет. — Поки ви не скажете, де артефакт.

— Ми не знаємо! — вигукнула Аврора. — Клянуся!

— Брешеш.

Маргарет стиснула кулак ще сильніше. Клаус вигнувся від болю його тіло здригнулося, губи посиніли.

— Авроро… — прохрипів він.

Усе всередині неї обірвалося - страх змінився люттю. Гаряча сила ринула по венах, наче розплавлене золото, повітря навколо Аврори затремтіло. Меблі почали вібрувати,  шибки вкрилися павутинням тріщин, її очі спалахнули сліпучим золотим світлом.

— Відпусти його! — закричала вона.

Аврора викинула руки вперед з неї вирвався величезний потік енергії. Золотий вибух накрив усю кімнату. Маргарет не встигла захиститися, її відкинуло через вітальню. Вона пробила книжкову шафу, врізалася в стіну й важко впала на підлогу, скло посипалося дощем. Закляття зникло Клаус жадібно втягнув повітря й закашлявся. Маргарет лежала нерухомо без свідомості.

Кілька секунд у кімнаті стояла оглушлива тиша. Лише важке дихання Клауса та потріскування уламків скла порушували її. Клаус, усе ще кашляючи, сперся рукою об підлогу і повільно підвівся.

— От чорт… — прохрипів він, хапаючи повітря. — Ненавиджу, коли мене душать.

Аврора кинулася до нього й міцно обійняла.

— Ти в порядку?

Клаус, важко дихаючи, кивнув.

— Тепер так.

Вілл уже стояв над непритомною Маргарет. Його долоня була огорнута темною енергією, готовою будь-якої миті завдати нового удару.

— Вона без свідомості, — холодно сказав він. — Але ненадовго.