Спогади, що відкривають шлях 19

Перші промені ранкового сонця пробилися крізь брудні вікна й лягли на підлогу блідими смугами світла. Аврора повільно розплющила очі, потягнулася і відразу зайшлася сильним кашлем.

— Кхе-кхе… Ого, оце я пилюки наковталася, — захрипло сказала вона, сідаючи на своєму імпровізованому ліжку.

У кімнаті вже не було тихо. Клаус і Вілл давно прокинулися й зникли десь у будинку. За кілька хвилин вони повернулися, несучи в руках цілу купу старого одягу. Аврора здивовано підняла брови.

— Ого. Що це у вас?

Вілл поклав стопку речей на диван.

— Ми трохи обшукали будинок. І зрозуміли, що в нашому одязі ми виглядаємо надто… підозріло для цього світу.

Клаус фиркнув.

— Особливо ти у своєму королівському плащі.

Вілл проігнорував зауваження й простягнув Аврорі акуратно складений комплект.

— Ось. Переодягайся.

Аврора взяла речі й розгорнула їх. Чорна облягаюча майка. І яскраво-рожева коротка спідниця.

Вона повільно підняла очі.

— Ти це серйозно?

Вілл незворушно знизав плечима.

— Це найкраще, що я знайшов.

Клаус вихопив зі стопки власний комплект і обурено подивився на Вілла.

— Чорт забирай, Вілле! Ти спеціально дав мені це неподобство, а собі взяв нормальний одяг!

— Хто знайшов, той і розподіляє,

Аврора ще раз подивилася на рожеву міні-спідницю і скептично зітхнула.

— Якщо це твоя помста за щось, Вілле, то мушу визнати: вона дуже витончена.

Вілл ледь усміхнувся.

— Я лише намагався допомогти.

— Авжеж, — пробурмотіла вона, притискаючи одяг до грудей.

Перш ніж зайти до сусідньої кімнати, Аврора обернулася до Клауса. Той саме тримав у руках короткі спортивні шорти вище колін і футболку з яскравим леопардовим принтом.

Аврора більше не змогла стримуватися і розсміялася.

— Клаусе… тобі неймовірно пасуватиме.

Клаус скривився.

— Я радий, що хоч комусь сьогодні весело.

Вілл спокійно схрестив руки.

— Зате тепер ти виглядатимеш як справжній житель цього світу.

— Якщо в цьому світі всі вдягаються як божевільні мисливці на леопардів, тоді так.

Аврора, усе ще сміючись, зачинила за собою двері сусідньої кімнати. У невеликій спальні стояла стара шафа з потрісканим дзеркалом. Аврора швидко переодяглася, натягнувши чорну майку та рожеву спідницю, яка виявилася значно коротшою, ніж їй хотілося б. Вона критично оглянула себе в дзеркалі.

— Чудово, — пробурмотіла вона. — Я схожа на дівчину, яка зовсім не шукає стародавній гримуар, а збирається на дуже сумнівну вечірку.

За дверима тим часом суперечка між хлопцями ставала дедалі голоснішою.

— Я це не вдягну, — категорично заявив Клаус.

— Уже вдягнув, — незворушно відповів Вілл.

— Ці шорти закінчуються раніше, ніж починаються.

— Це називається «зручно».

— Це називається «приниження».

— Зате твій леопардовий принт чудово підкреслює очі.

Запала коротка тиша.

— Я серйозно замислююся, чи не залишити тебе тут, — холодно промовив Клаус.

Вілл тихо засміявся.

— Ревнуєш, що мені дістався кращий одяг?

— Ні. Я просто починаю розуміти, чому темрява обрала саме тебе.

Аврора притиснула долоню до рота, щоб не розсміятися вголос.

— Ці двоє колись точно мене зведуть з розуму, — прошепотіла вона, востаннє поправляючи спідницю.

За дверима сварка не вщухала.

— Вілле, присягаюся, якщо ти ще раз назвеш мене "леопардовою принцесою", я тебе вб'ю!

— Але ти саме так і виглядаєш!

— Клаусе, не кидай у мене черевиком!

Аврора пирснула зі сміху. Вона ще раз подивилася на себе в дзеркало.

— Ну що ж, іншого вибору немає.

Глибоко вдихнувши, Аврора відчинила двері й вийшла до хлопців.

Клаус одразу замовк. Вілл теж завмер на півслові, обидва втупилися в неї. Аврора схрестила руки на грудях і невдоволено насупилася.

— Навіть не думайте сміятися.

Вілл кліпнув кілька разів, а потім на його губах з'явилася ледь помітна усмішка.

— Насправді… тобі дуже личить.

Клаус швидко відвернув погляд і прокашлявся.

— Так. Е-е… цілком нормально.

Аврора підозріло звузила очі.

— "Цілком нормально"?